Після двох з половиною років перебування в умовному режимі сну чи адаптивного маскування, російське мистецтво поступово повертається на міжнародні виставкові майданчики. Авторитетні європейські артінституції, звісно, відмовляються напряму співпрацювати з державними установами культури РФ, але вони шукають і знаходять альтернативні формати, що дають змогу продовжувати працювати з російським мистецтвом і заробляти на ньому.
асортимент сувенірної крамниці Російського музею у Малазі фото - Російський музей у Малазі
Російський музей в Малазі відкрився 2015 року як філіал державного Російського музею.Він, разом з філіалом паризького Центру Помпіду, музеєм Тіссена та Центром сучасного мистецтва САС, у 2010-х увійшов до міської музейної агломерації, яка, згідно з задумом мера міста, мала скласти конкуренцію Більбао (місто, що вважається одним з центрів культурного туризму Іспанії).
У квітні 2022 року, після реакції міжнародної спільноти на повномасштабне вторгнення, російський Російський музей заявив про термінове відкликання своїх чотирьох виставок з Малаги. Тоді росіяни дуже переживали, що Європа відмовиться віддавати художні твори з російських музейних колекцій, які на той момент “гастролювали” різними виставками, зокрема й у Малазі. Вкінці квітня 2022 іспанська газета El País повідомила, що майбутнє Російського музею у Малазі — під питанням, а його виставки достроково закриваються.
екстер'єр Російського музею у Малазі, розташованого у приміщенні ревіталізованої тютюнової фабрики (Табакалера) фото - Російський музей у Малазі
Попри такі заяви, на практиці, іспанський філіал Російського музею припиняти діяльність не поспішав. Муніципалітет Малаги, який є власником музею, як міг відтягував його закриття. З квітня до 2 травня 2022 року (дата, до якої, згідно з афішами та релізами, фактично й мали тривати ці виставки) вхідні квитки до музею зробили безплатними, а процес демонтажу художніх творів проводили у присутності відвідувачів. Ймовірно, таким чином працівники установи й очільник міста хотіли додати драматизму цій несправедливій, на їхню думку, ситуації з вимушеним припиненням діяльності музею.
Згідно з договорами, малазький філіал зобов'язувався платити Російському музею 400,000 Євро ліцензійних відрахувань щороку. Це кошти, які потрапляли безпосередньо в державну казну РФ. Загалом же щорічне утримання Російського музею обходилося іспанському місту в приблизно 2,900,000 Євро (витрати на транспортування та страхування художніх творів з Росії до Іспанії та назад, утримання приміщень, зарплата співробітникам музею та ін.).
Але оскільки Російський музей заявив, що не лише відкликає діючі виставки, а ще й, на невизначений термін, не буде надсилати художні твори для нових виставкових проєктів зі своєї колекції, гарантувати навіть щорічні ліцензійні внески дочірньому музею стало проблематичним. Вкінці травня 2022 директор Російського музею у Малазі під час пресконференції повідомив, що музей переходить у “сплячий режим”.
Ймовірно, рішення щодо переведення музею у “сплячий режим” на той момент (весна 2022 року) було спробою інституції просто перечекати й подивитися, як розвиватимуться події у контексті російського вторгнення далі. Якби, наприклад, тоді Україна капітулювала чи підписала якийсь мирний договір, пропонований Росією (що, в принципі, дорівнювало б тій самій капітуляції), цілком ймовірно, що Російський музей в Малазі оперативно відновив би свою діяльність і продовжив співпрацю з партнером з РФ. Проте події, на щастя для України, розвивалися за іншим сценарієм. Західні держави та організації, хоча й дуже поступово, почали вводити економічні санкції проти РФ, засуджували дії країни-агресора на міжнародних майданчиках найвищого рівня, висловлювали підтримку українському народу. Звісно, що у світлі усіх цих подій, продовжувати поповнювати російський бюджет на майже пів мільйона Євро щороку для іспанської музейної установи виглядало б — не комільфо. До того ж й закордонні рахунки Російського музею тоді вже були заблоковані.
фрагмент експозиції однієї з чотирьох виставок, які тривали у Російському музеї Малаги на момент повномасштабного вторгнення Росії до України. Проєкт називався "Війна і мир в російському мистецтві"
фото — Російський музей у Малазі
Втім гібернація музею тривала не довго. Вже у грудні 2022 мерія міста та опікунська рада Російського музею у Малазі прийняли рішення поновити роботу музею, запропонувавши новий формат діяльності інституції. Цей формат давав можливість й надалі експонувати та популяризувати російське мистецтво, від якого ніяк не хотіли відмовлятися іспанці, але вже без безпосередньої участі російського державного музею. “Ми не працюємо з політичною ситуацією, ми працюємо з російською культурою і мистецтвом, — пояснив Хосе Марія Луна, директор малазького Російського музею. — Тому на нараді у мерії ми прийняли рішення не закривати Російський музей”.
В інтерв’ю Forbes Russia Хосе Марія Луна повідомив, що музей має надію на якнайшвидше відновлення співпраці з Санкт-Петербургом (місто, де розташований Російський державний музей), а поки вони розробили план експонування російського мистецтва з європейських приватних колекцій.
Так взимку 2022-2023 у музеї відкрилося одразу 3 виставки: інсталяція Іллі та Ємілії Кабакових For Sale!, виставка Жоана Фонткуберти “Супутник: одісея “Сояза-2”” (обидві з приватної колекції банку Saiha) та “Російське мистецтво. Британський погляд” (78 робіт російських художників з приватної колекції британської колекціонерки Дженіфер Грін).
фрагмент експозиції виставки "Російське мистецтво. Британський погляд”
з колекції Дженіфер Грін, Російський музей у Малазі, грудень 2022 фото - Російський музей у Малазі
Два тижні тому, 4 липня, Російський музей в Малазі відкрив новий виставковий проєкт — “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі”. На виставці експонуються роботи з приватної колекції Жоржа (Георгія) Костакі (1913-1990), які зараз є частиною збірки Музею сучасного мистецтва (MOMus) в Салоніках, Греція.
Колекція авангарду Костакі ще з 1970-х років — одна з найвідоміших і найвагоміших у світі. Колекціонер, грек за походженням і громадянством, народився в Москві та до 1970-х жив в СРСР, працював у різних дипломатичних представництвах західноєвропейських країн, що забезпечувало йому високу, за радянськими мірками, зарплату. З неї він і купував роботи для своєї колекції. Вкінці 1970-х інтерес совєтів до Костакі та його колекції зріс настільки, що колекціонер почав відчувати тиск (квартиру Костакі пограбували, дачу — пограбували та спалили). Тоді він прийняв рішення з родиною виїхати з СРСР до Греції. За дозвіл пробратися крізь залізну завісу йому довелося розплатитися частиною (найціннішою) своєї колекції, на яку тоді поклав око Мінкульт. “Подаровану” Костакі колекцію передали Третьяковській галереї. А та частина, яку колекціонеру дозволили вивезти з собою, з часом поповнила колекцію Музею сучасного мистецтва у Салоніках. Вона зараз й експонуватися у Малазі.
Виставка “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі” триватиме до травня 2025 року. На ній представлено 450 твори, серед яких зокрема й маловідомі роботи Казимира Малевича.
відкриття виставкового проєкту “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі”
у Російському музеї в Малазі фото - Російський музей у Малазі
Марія Цанцаноглу, кураторка виставкового проєкту “Утопія і авангард. Російське мистецтво з колекції Костакі” та директорка музею MOMus, під час кураторської екскурсії виставкою біля жіночого портрета (1910-1911) пензля Казимира Малевича фото - Російський музей у Малазі
Влітку до звичної виставкової діяльності повернувся ще один колишній побратим вже іншого російського державного музею — “Ермітаж-Амстердам”. Зараз музей має назву H’ART. У червні тут відкрилася виставка “Kandinsky”, ретроспектива присвячена Василю Кандинському і його роботам зі збірки Центру Помпіду.
“Ермітаж-Амстердам” — нідерландський сателіт російського державного музею “Ермітаж”. 2022 року інституція оприлюднила заяву про те, що розриває усі зв’язки з Росією попри багаторічну тісну співпрацю. У документі зазначалося, що впродовж довгого часу амстердамський Ермітаж дистанціювався від політичних подій у “путінській Росії”, й продовжував співпрацю з РФ виключно у культурній сфері, втім повномасштабне вторгнення Росії до України на початку 2022 року змінило такий “мистецтво поза політикою” підхід нідерландської інституції. Вони прийняли рішення про припинення співпраці з російським музеєм і достроково закрили виставку “Russian Avant-garde / Revolution in the Arts (“Російський авангард / Революція у мистецтві”), яка тривала у їхніх експозиційних залах у лютому 2022 року.
відвідувачі "Ермітаж-Амстердам" по дорозі на виставку “Російський авангард / Революція у мистецтві”, 2022
Період “вичікування” нідерландського Ермітажу тривав значно довше, ніж у малазького Російського музею. Понад рік, до літа 2023, вони експонували серію нейтральних (досить посередніх) виставкових проєктів присвячених нідерландському мистецтву. Серія називалася Dutch Heritage Amsterdam. У пресі навіть зустрічалися версії, що така назва була не випадкова, бо “heritage” було співзвучним до “hermitage”, мовляв, це свідчило про те, що музей не поспішав розривати стосунки з Ермітажем.
Тоді ж було оголошено й про перший виставковий проєкт в новому H’ART Museum — виставку творів Кандинського, яку готували спільно з Центром Помпіду.
афіша виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART (колишній "Ермітаж-Амстердам") фото - H'ART
Якщо своїм ребрендингом і зміною назви музейна інституція прагнула дистанціюватися від Росії, як країни агресора, то починати нову сторінку своєї історії виставкою Кандинського, “російського піонера” абстракціонізму, погодьтеся, — досить неоднозначне рішення.
Як і у випадку з Російським музеєм у Малазі, тут радше йшлося про бажання західноєвропейської інституції дистанціюватися від зв’язків з російською державною установою (Ермітаж — державний музей) та уникнути закидів щодо поповнення російської казни тими ж ліцензійними відрахуваннями, а відтак опосередкованого фінансування війни; а мистецтво, зокрема російське, — воно ж, мовляв, поза політикою, тому для чого колишньому амстердамському Ермітажу втрачати свою вже роками “прикормлену” аудиторію любителів цього самого російського мистецтва? Саме тому, ймовірно, — й Кандинський.
фрагмент експозиції виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART
фото - H'ART
фрагмент експозиції виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART
фото - Роман Попадюк
фрагмент експозиції виставкового проєкту "Kandinsky" в музеї H'ART
фото - Роман Попадюк
Дивним виглядає й вибір, свідомий чи несвідомий, кураторів та науковців, що працювали над новим проєктом, ігнорувати використання коректних історичних назв держав у супровідних до виставки текстах. Здавалося б, що після двох з половиною років лекцій, круглих столів, матеріалів і конференцій про важливість деколонізаційних процесів в культурній сфері, афілійована у минулому з Росією мистецька інституція, яка з тих чи інших причин таки прийняла рішення почати все з чистого листа, мала б використати у підготовці свого дебютного проєкту бодай базову деколонізаційну оптику.
Втім у виставкових експлікаціях “Кандинського” існує лише “Russia”, не важливо, чи це, умовно, 1896 рік, чи 1917, чи 1922, чи 2024. Тобто автори не вбачають нічого крамольного в тому, щоб називати Російську імперію, Російську Радянську Республіку, Союз Радянських Соціалістичних Республік та сучасну Російську Федерацію просто — Russia. Водночас роблячи “поправку” для Німеччини, зазначаючи у текстах, що стосуються відповідного періоду, — “nazi Germany”.
У розділі виставки про ранні роки митця (Early Years) не знайшлося місця бодай одному реченню про українські зв'язки Кандинського і його першу художню освіту: ні слова про дитинство в Одесі, нема нічого й про навчання у Києві у Миколи Пимоненка та рисувальній школі Миколи Мурашка.
фрагмент супровідного тексту до виставки "Kandinsky" в музеї H'ART фото - Роман Попадюк
У музейній сувенірній крамниці H'ART Museum досі можна придбати каталог “відкликаної” 2022 року виставки “Russian Avant-garde Revolution in the Arts”. На чолі виставкового комітету якої, до слова, був Михайло Піотровський, генеральний директор російського Ермітажу; влітку 2022 по медіа, зокрема й міжнародних, рознеслося його сповнене шовіністичними тезами інтерв’ю “Русской Газете”. Наприклад, там було таке: “Потрібно бути зі своєю державою, коли вона здійснює історичний поворот і вибір… наші виставки за кордоном – це просто потужний культурний наступ. Якщо хочете, свого роду "спецоперація". Вона багатьом не подобається. Але ми наступаємо! І нікому не можна дати завадити нашому наступу!”.
каталог “відкликаної” 2022 року виставки “Russian Avant-garde Revolution in the Arts”
фото - Роман Попадюк
каталог “відкликаної” 2022 року виставки “Russian Avant-garde Revolution in the Arts” фото - Роман Попадюк
Ну, (культурний) наступ чи спецоперація, Ермітаж чи вже не Ермітаж, а залишки тиражу “рашн авангарду”, як бачимо, розпродати треба. Нічого особистого, просто бізнес…
Матеріал: Ія Степанюк (думки, висловлені у цій публікації, відображають особисті погляди автора)