На початку лютого 2022 у Львівській національній галереї мистецтв відкрилася виставка «Карпати плюс» київського художника та живописця Олексія Аполлонова. Однак через карантинні обмеження й початок повномасштабної війни виставку тоді довелося закрити. Проєкт наче застиг у часі на понад півтора року, на фасаді Галереї досі висять банери з лютого 2022. Наразі це — один із двох найтриваліших проєктів артінституції. «І ось нарешті очікування завершилося», — повідомили у Галереї. З 1 жовтня 2023 року «Карпати плюс» відкриті для огляду у виставкових залах Палацу Лозинського, за адресою: вул. В. Стефаника, 3. Виставка триватиме до 29 жовтня 2023 року.
Виставка «Карпати плюс» Олексія Аполлонова побудована із циклів робіт від 2016 року, адже в цей період Аполлонов практично відмовився від знайомої образної системи та виробив новий для себе художній почерк.
Олексій Аполлонов "Яскравий день", 2018
Олексій Аполлонов народився в мистецькій родині та отримав ґрунтовну мистецьку освіту – в 5 класі вступив до РХСШ (Республіканської художньої середньої школи), після цього навчався в Українській академії мистецтв (тепер Національна академія образотворчого мистецтва й архітектури) за спеціальністю монументальний живопис.
На виставці «Карпати плюс» представлені твори із серій «Фото на згадку», «Біополе», «Знаки», «На річці СНОВидінь», «Лебедине озеро», «Басейн», «Мерлін Монро/Бріжит Бардо». І хоч твори з перерахованих серій не є однорідними, цю виставку можна порівняти з рікою, що формується в єдиний потік від впадання кількох приток. До проєкту також увійшло 5 чорно-білих портретів 2014 року, котрі демонструють зародження нового для автора підходу.
Олексій Аполлонов "Ч.б. портрет", "Ч.б. купальниці I", 2014; "Ч.б. купальниці II", 2015
Живописні роботи, представлені тут, у своїй більшості — великоформатні, створені у сміливій ескізній манері, наближеній до дитячого малюнку, де домінантною є площина. Простір у них сприймається як потенційно нескінченний (навіть у зображуваних басейні чи гардеробній кімнаті межі картини не зупиняють їхнє розгортання поза нею). Важливим є ритм. Колір — інтенсивний, контрастний, резонуючий, абсолютно відірваний від натурального сприйняття, часом агресивний до глядача — концентрованим потоком заповнює виставку.
Колір має велике значення для Аполлонова, але в першу чергу художника цікавить форма
Він говорить про це так: «Теми в моїх роботах – це просто привід працювати із формою та композицією, це шлях та пошук. Моя ідеологія полягає не в тому, щоб знайти нову тему, а в тому, щоб відшукати нову для себе форму».
Олексій Аполлонов "Басейн II", 2020; "Спортзал I- II", "Шоурум", "Ванна кімната", 2017
І так, ми бачимо ці експерименти, те, як автор методично розробляє одну і ту саму тему у своїх циклах, через особливу внутрішню свободу він може собі це дозволити – «відпустити» живопис у пошуку оптимального рішення, бо в цьому випадку досвід є важливішим за результат. Такий підхід вважається модерністським та відрізняється від «шедеврального» підходу класичних живописців, де твір має бути завершеним і не повторюватись у наступному. Пошук цього «оптимального» рішення потребує також і формування системи відповідних знаків, образів, адже фігури на полотнах Аполлонова – це коди, котрими художник позначає все навколо: людських істот, краєвиди, предмети та явища (один з циклів так і називається «Знаки»). Знайдений у результаті баланс між естетичними рамками людини з академічною художньою освітою та її внутрішньою свободою є виваженим (на момент написання роботи) та дійсно непересічним.
фігури на полотнах Аполлонова – це коди, котрими художник позначає все навколо: людських істот, краєвиди, предмети та явища
Цікавим також є те, як автор надає значущості та вагомості побутовим та звичним життєвим ситуаціям, підсвічує, наводить на них збільшувальне скло. Таким чином монументалізує ці тихі історії на своїх великих форматах, проте залишає манеру начерку, миттєвого враження від щойно побаченого. Ви часто звертаєте увагу на людей, що працюють у полі? Аполлонов – так.
«Під час подорожей Центральною Україною буває таке, що їдеш машиною 500-600 км, а це тільки простір, тільки поля. Дивишся на них і думаєш: а хто ж на цьому полі? Видивляєшся та шукаєш. А коли помічаєш, то вже намагаєшся запам’ятати та не забути» (цикл «Біополе»). У цій постпленерній серії художник також не забуває та перекидає місток і до бойчукізму; окрім монументалізації він використовує інший модерністський засіб – побудову композиції за принципом іконографічного «житія».
Ви часто звертаєте увагу на людей, що працюють у полі? Аполлонов – так.
Олексій Аполлонов "Збирачі врожаю - 2", "Збирачі врожаю - 1", "На городі "(з циклу «Біополе») та "Сіяч II", 2016
На що ще потрібно звернути увагу на виставці? Обов'язково на джерела натхнення Олексія Аполлонова.
Використовуючи сучасні знання та класичні техніки, він звертається до стародавніх мотивів та образів, які ми знаходимо у народних майстрів – від наїву декоративних настінних килимків з оленями (цикл «На річці СНОВидінь»), різьблених ведмедів і орлів, аж до гостроверхих дерев'яних церков. Але таке звертання відрізняється від попередніх епізодів модерністського екзотизму – таких, як використання африканської скульптури в примітивістських роботах Пікассо, Матісса та інших художників першого десятиліття XX століття, або знаходження «первісності» в доколумбовому мистецтві деякими абстрактними експресіоністами.
Олексій Аполлонов не є ілюстратором фольклорного минулого (і сьогодення), він шукає та вдало знаходить свій шлях між архаїзмом та асиміляцією, створює універсальне середовище, котре узгоджує різні простори-часи та зберігає автентичність.
Олексій Аполлонов, з серії “На річці СНОВидінь” III, 2021
«Час сновидінь» – такою була перша робоча назва виставки, пізніше ми замінили її на більш земну «Карпати плюс».
Враховуючи існування циклу «На річці СНОВидінь», варто про це згадати. Час сновидінь – це загальна назва для мистецтва (як правило картин) аборигенів Австралії. Воно ґрунтується на стародавніх сакральних мотивах, і також наноситься на тіло людини, кору дерев і землю. Це мистецтво – характерний приклад третього шляху в сучасній глобальній культурі. З одного боку, його образи йдуть від мотивів та орнаментів, пов'язаних із традицією, а з іншого – воно набуло нового матеріального вираження з появою сучасних технологій та матеріалів.
Картини «часу сновидінь» – приклад мистецтва, яке зберігає автентичність, при цьому не заграючи з фольклорністю.
«Часом сновидінь» аборигени називають еру Творіння, коли прабатьки створили землю, і образи цих прабатьків на картинах набувають різних форм (людей, рослин, тварин), то більш фігуративних, то більш абстрактних.
Олексій Аполлонов "Сині гори", "Лісоруби III", "Чорні крокуси", 2017
У фільмі Віма Вендерса «Поки існує світ», головний герой пояснює такий підхід: Він співає про землю. Земля для них, як Біблія. Уяви, що он те дерево – це Іона, а он та скеля – це кит. Все навколо – частина історії. А він – охоронець цієї частини землі, цієї частини історії. І якщо він не збереже її, ось так, переповідаючи нам, то вона загине.
Так само і з роботами Олексія Аполлонова, нехай пантеон наших прабатьків й відрізняється від австралійського та вміщує не тільки наше прадавнє, а й теперішнє, включно з модерністами початку XX століття, але ми розуміємо, що мова йде про речі космогонічні.
Олексій Аполлонов, з серій «Мерлін Монро, Бріжит Бардо», 2017
Існують художники, котрі допитливо, як діти, відкривають для себе буття, при тому створюють власну міфологію. І цей стан знаходить у нас, глядачів, відклик, ми також прагнемо вільно та незамутнено сприймати світ. Олексій Аполлонов – один з таких художників.
також читайте: MIMESIS. ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО ВИСТАВКУ МИКОЛИ МОЛЧАНА У ЛЬВІВСЬКОМУ ПАЛАЦІ ПОТОЦЬКИХ
Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest
Матеріал: Олена Субач, кураторка виставкового проєкту «Карпати плюс» Фото: Львівська національна галерея мистецтв