1963 рік був знаменний для маріупольського монументального мистецтва не лише створенням першої мозаїки, але й приїздом у місто його колишнього мешканця, митця – Віктора Арнаутова. Після сорока років відсутності, він зіграє значну роль у розвитку маріупольського монументалізму, зокрема стане автором другої міської мозаїки, що з’явилась 1964 року.
фрагмент мозаїчного панно “Підкорювачі Космосу” автор: Віктор Арнаутов (за участі Григорія Пришедька), 1964 р.. Керамічна плитка: площа 100 кв. м.
фасад Головної Пошти (Будинку зв’язку), пр-т. Миру 85, Маріуполь. Фото — Іван Станіславський
так цікаво склалася доля, що у Маріуполі почав працювати монументаліст зі світовим ім’ям — Віктор Арнаутов
Творчий та життєвий шлях цього художника надзвичайно цікавий. Арнаутов виріс у Маріуполі, але під час громадянської війни 1917 року, що розгорнулася на теренах колишньої Російської імперії, емігрував з Росії до Китаю, там жив у місті Харбін. Згодом переїхав та осів у США.
фото 1 - Віктор Арнаутов біля скульптури жінки (ймовірно, його авторства) у майстернях Каліфорнійської художньої школи, 1925 р.; фото 2 - Віктор Арнаутов верхи, на звороті світлини (фото 3) підпис, що вона зроблена у Харбіні (Китай) у 1920-х рр., Архіви Смітсонівського інституту
За кордоном йому пощастило тісно співпрацювати з видатним митцем Дієго Ріверою, стати одним з засновників американського монументального мистецтва та обійняти посаду професора стенфордського університету.
мурал "Життя у місті" (1933-1934) Віктора Арнаутова в інтер'єрі оглядової башти Coit, Сан-Франциско;
фото - Mliu92, CC BY-SA 3.0 , Wikimedia Commons
Віктор Арнаутов працює над муралом "Життя у місті" (1934) в інтер'єрі оглядової башти Coit, Сан-Франциско;
фото - San Francisco History Center, San Francisco Public Library
"АМЕРИКАНЕЦЬ" ПОВЕРНУВСЯ ДОДОМУ
1963 року, після виходу на пенсію, Арнаутов повертається на батьківщину і приєднується до маріупольських колег по цеху. Художник майже одразу береться за улюблену справу. Арнаутову, разом з Григорієм Пришедьком, доручають зробити монументальне панно площею 100 кв.м на стіні нового Будинку зв’язку. Згодом воно стане, мабуть, найвпізнаванішим у місті.
світлини мозаїчного панно “Підкорювачі Космосу”, 1960-ті рр.
Панно було завершене у жовтні 1964 року після семи місяців роботи. Тематично митці прив’язувалися до призначення будівлі. Вертикально орієнтована композиція, що обрамлює віконні отвори, зображує працю зв’язківців та поєднує у собі поширену в 1960-х роках космічну тематику. Сюжет відрізняється простотою та стриманістю моменту, без надмірної патетики та пафосу, характерних для тогочасного соцреалізму. Однак робота в цілому лишається в межах радянського художнього методу.
вирізка з газети "Приазовський робітник" про відкриття мозаїки "Підкорювачі космосу", 1964 р.
Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:
"Це була перша робота американського професора-викладача в Маріуполі й залишила вона в душі немолодого художника не тільки радість за виконану роботу, а й гіркий осад.
По-перше, “американцю” були незрозумілі організаційні перешкоди у вигляді “вибивання” необхідних матеріалів для мозаїки, узгодження ескізів у Києві тощо. До того ж йому не доводилося працювати з керамічною плиткою.
А по-друге, він не міг зрозуміти – чому його помічник (Григорій Пришедько) має вважатися його співавтором. Адже з Дієго Ріверою у Мексиці таких питань ніколи не виникало, хоча Арнаутов також багато допомагав йому в роботі.
Віктор Арнаутов з художницею Естер Братон у Мексиці, 1 січня 1936 р.,
фото - San Francisco History Center, San Francisco Public Library
Віктор Михайлович не зміг відразу перемкнутися на так званий соцреалізм. Персонажі у нього все одно виходили не радянські
Про ці труднощі мені розповіла дочка головного будівельника Головпоштамту В.Б. Біндер перед своїм від'їздом до США: “Після творчих “мук” Арнаутов зупинив свій вибір натури на конкретних особах. Наприклад, чоловік унизу ліворуч – проєктувальник Марк Коган, який працював у Гіпрограді, потім переїхав до Харкова та працював у Харківпроєкті, потім емігрував до Ізраїлю”.
ПІДКОРЮВАЧІ КОСМОСУ. ПІВСТОЛІТТЯ ПОТОМУ
“Підкорювачі космосу” мають досконалішу деталізацію та світлотіньове нюансування, ніж “Першокласники” Константінова та Кузьминкова, хоча також зберігають окремі риси плакатного жанру. Мозаїка складена зі спеціальної керамічної плитки 15 різних кольорів. Звісно, це надало художникам більше можливостей в порівнянні з побутовою керамікою, але, як зазначав сам Арнаутов, матеріал був для нього незнайомим і вчитися працювати з ним довелося вже в процесі.
Серед недоліків Арнаутов також зазначав труднощі співпраці з будівельниками та архітекторами, яким, своєю чергою, було незвично працювати разом з художниками. Можливо, ці обставини призвели до того, що твір почав руйнуватися ще за життя майстра.
мозаїчне панно “Підкорювачі Космосу” почало руйнуватися ще за життя його творця Арнаутова
усталена назва мозаїки “Підкорювачі космосу” з’явилася вже згодом й, вірогідно, не належить автору
В мемуарах сам Арнаутов не наділяє цю роботу конкретним ім’ям. А в деяких публікаціях мозаїка називається “Зв’язківці”, що, безперечно, ближче до її тематики.
Ще до повномасштабного вторгнення вся горішня частина мозаїки була майже втрачена. Зникли фрагменти зображення антени та поштових листів з надписами “Куди: Москва. Кому: Космонавтам. Відправники: Жданов, Металурги”. Також обсипався надпис азбукою Морзе, що йшов трьома паралельними лініями вздовж верхньої частини фризу та містив пропагандистське гасло.
мозаїчне панно “Підкорювачі Космосу” (фото 1) та будівля Головної Пошти (колишній Будинок зв'язку), на торці якої знаходиться мозаїка (фото 2) станом на 2022 р.
під час облоги Маріуполя в березні-квітні 2022 будівлю "Головпоштамту" було критично пошкоджено ударами авіабомб
Торцева стіна з мозаїкою постраждала частково, проте мозаїчне панно обсипалося більш ніж наполовину і практично втрачено.
ДРУГЕ ЗАМОВЛЕННЯ ТАНДЕМУ АРНАУТОВА-ПРИШЕДЬКА
Майже одразу після закінчення “Підкорювачів космосу” творчий тандем Арнаутов – Пришедько отримав нове замовлення. Ще однією мозаїчною роботою треба було прикрасити стіну школи №54 в приморському районі Маріуполя.
мозаїчне панно "Вчителька з групою дітей"
автор: Віктор Арнаутов (за участі Григорія Пришедька), 1965 р.. Керамічна плитка; площа 50 кв. м.
фасад школи №54, вул. Кронштадтська 11, Маріуполь. Фото — Іван Станіславський
З осені 1964 до весни 1965 митці працювали над ескізами та затверджували новий проєкт в інстанціях. А вже восени 1965 завершили мозаїчний фриз “Вчителька з групою дітей” площею 50 кв.м. Віктор Арнаутов присвятив мозаїку школярам. Композиція умовно поділяється на дві групи: ліворуч — вчителька з двома дітьми, праворуч — хлопці з моделлю літака. На задньому плані — зображення монумента “Підкорювачам космосу” (скульптор А. Файдиш-Крандиевьский, 1964, Москва).
Григорій Пришедько (зліва) та Віктор Арнаутов (справа) в біля мозаїки "Вчителька з групою дітей", Маріуполь 1960-ті рр.
Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:
Цікаво, що і для наступної своєї мозаїчної композиції “Вчителька з групою дітей” (1965) Арнаутов як натурників залучив близьких йому людей. Для лівого піонера йому позував двоюрідний племінник Михайло Малюга, а піонер із планером – це пасинок художника Сергій Бетехтін (син Нонни Талепоровської – другої дружини Арнаутова). З першим я знайомий особисто, а з другим ми товаришуємо тільки у соцмережах. Обидва живі та здорові.
Ленінградський мистецтвознавець Нонна Талепоровська 1966 року вийшла заміж за Віктора Арнаутова, який був старший за неї на 34 роки, тим самим круто змінивши не тільки свою долю, а й життя сина-школяра. Школу він таки закінчив у Ленінграді, а після її закінчення вступив до художнього училища. Після його закінчення Сергій мріяв лише про одне – емігрувати до США. І 1977 року це йому вдалося. Нині він живе у Нью-Йорку. У США він відомий блогер, байкер та художник. В Америці Сергій розшукав синів Арнаутова, йому було цікаво дізнатися, хто вони, чим займаються, як ставляться до еміграції батька?
Віктор Арнаутов, 1940-ві рр.
На окрему розмову заслуговує тема відносин Арнаутова з органами КДБ. Чи був Арнаутов агентом впливу КДБ, авторитет якого використовувався для просування комуністичної ідеології серед творчої інтелігенції? Швидше за все, ми ніколи не дізнаємось точної відповіді на це запитання.
не доводиться сумніватися, що над колишнім "білоемігрантом", професором зі США, Арнаутовим було встановлено “батьківську опіку” відповідних органів
На думку деяких художників-сучасників, обидва так званих співавтори Арнаутова (Григорій Пришедько та Віктор Павлюк) були членами КПРС та “смотрящими” від КДБ.
Одного разу Валентин Константінов, колега та знайомий Арнаутова, поділився такою історією: “Віктору Михайловичу дуже часто влаштовували зустрічі зі студентами, школярами, з колективами підприємств міста. А приходили на них і ветерани ВВВ в галіфе, компартійні пенсіонери. Потім вони писали кляузи до органів, обурюючись тим, що цю “білогвардійську наволоч” так тепло приймають. Адже коли вони чули його інтелігентну мову, бачили перед собою елегантну людину з бездоганними манерами, вони сприймали її як класового ворога. Але що дивно – Арнаутову всі кляузи “доброзичливців” сходили з рук, КДБ його не чіпав. Очевидно, було щось таке, про що людям у галіфе знати не належало”.
ВЧИТЕЛЬКА З ГРУПОЮ ДІТЕЙ — СЬОГОДЕННЯ
З технічної та художньої точки зору нова робота Арнаутова та Пришедька дуже подібна до попередньої. Митці застосували ті ж самі матеріали й методи. Колірна гамма, стилістика та естетика образів майже не зазнали змін.
Віктор Арнаутов в мемуарах зазначив що з другою його маріупольською роботою складностей було значно менше ніж з першою.
До повномасштабного вторгнення фриз “Вчителька з групою дітей” зберігався в задовільному стані, були відсутні невеличкі фрагменти фону.
під час облоги Маріуполя у березні-квітні 2022 будівля школи №54 отримала суттєві пошкодження, проте торцева стіна з мозаїкою вціліла
мозаїчне панно “Вчителька з групою дітей” (фото 1) та будівля школи №54 (фото 2-3) на торцевій стіні спортзалу якої знаходиться мозаїка у 2022 р.
Під час облоги Маріуполя в березні-квітні 2022 будівля школи №54 отримала суттєві пошкодження. Окремі частини будівлі школи зруйновані, проте приміщення спортзалу, на торцевій стіні якого розташована мозаїка, вочевидь, вціліло. Значних пошкоджень панно на цей час не виявлено.
Стаття “Маріупольський дебют американського монументаліста Арнаутова” продовжує серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву.
ПРО МИТЦЯ
ВІКТОР АРНАУТОВ (1896-1979)
Живописець, графік, ілюстратор, монументаліст, педагог
Закінчив Олександрівську чоловічу гімназію у Маріуполі (1915, достроковий випуск). Там же отримав початкову художню освіту у В.П.Тарасова. В Єлисаветградському кавалерійському училищі пройшов прискорені курси з підготовки прапорщиків і був мобілізований на фронт. Учасник Першої світової війни, командир ескадрону (1917), нагороджений Георгіївським хрестом. На початку 1918 демобілізувався. Деякий час жив в Симбірську, потім воював на фронтах Громадянської війни на стороні А. В. Колчака на Уралі та в Сибіру. У 1920 емігрував до Китаю (Харбін), де продовжив художню освіту в студії “Лотос” у М.А. Кичигина та А.Бернардацці.
У 1925 переїхав до США, де в Сан-Франциско закінчив Каліфорнійську художню школу (1925-1929), потім навчався у Дієго Рівери у Мексиці (1929-1931), допомагав йому розписувати стіни палацу в Куернавака, Національного палацу в Мехіко, будівлі Міністерства охорони здоров'я. Повернувшись в США (1931), створив фрески у школі Дж. Вашингтона у Сан-Франциско (1937), у клініці містечка Пало-Альто (1932), коледжу у Техасі (1938-1939) та інші. Викладав у Каліфорнійській художній школі (поч. 1930-х), потім на факультеті мистецтва й архітектури Стенфордського університету (1936-1961), професор.
1938 року вступив в комуністичну партію США. У 1941-1945 очолював Російсько-американську спілку з надання допомоги Червоній Армії. У 1963 році після виходу на пенсію і смерті дружини (1961) повернувся на батьківщину в Маріуполь, де створив мозаїчні панно на Будинку зв'язку (1964), в екстер'єрі школи №54 (1965, обидві у співавт. з Г.Д. Пришедько), у будівлі аеропорту (1970). Член Спілки художників СРСР (1964). Останні роки життя пройшли у селищі Вириця під Ленінградом (Санкт-Петербурзі). Був похований на Богословському кладовищі в Санкт-Петербурзі, перепохований в Маріуполі (1980).
Учасник численних виставок в художніх музеях США: Толедо (1936), Нью-Йорк (1938), Сан-Франциско (1940); виставки у мистецькій асоціації Сан-Франциско (1937, 1938,1939, 1946) та у багатьох інших інституціях. В СРСР був учасником республіканських (1966, 1970.), обласних (1969) і міських виставок. Персональні виставки: 1933,1934,1935,1938 у Сан-Франциско (США); 1936 - Стоктон і Трентон (США); 1939 - Стенфорд (США); 1964 - Київ; 1965 - Маріуполь, Горлівка, Донецьк. Роботи зберігаються у Художньому музеї Сан-Франциско, Державному російському музеї (Санкт-Петербург), були у збірках Донецького художнього музею та Маріупольського художнього музею ім. Архипа Куїнджі (ймовірно, знищені або викрадені), є у приватних колекціях США та Росії.
Матеріал: Іван Станіславський
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
