Хотілося якось "зафіналити" ситуацію з виставкою Соні Морозюк в Інституті проблем сучасного мистецтва НАМ України. Скрін про цей вернісаж я опублікувала у себе на телеграм-каналі за кілька днів до того, як про Морозюк, про пов'язаний з її ім'ям корупційний скандал і про її виставковий проєкт "Мазня" почало нестися буквально звідусіль. Допис мій був радше жартівливим, бо, чесно скажу, усміхнуло, що Інститут проблем сучасного мистецтва (ІПСМ) погодився це експонувати. На хвилинку подумала, що то — така метаіронія... Але, як виявилося, ніт.
скрін допису з анонсом виставки "Мазня" Соні Морозюк, з Facebook-сторінки ІПСМ
Оскільки я не мешкаю у Києві, то дізналася про "Мазню" не з екранів на "Гулівері", а зі стрічки новин у ФБ, де хтось опублікував фото з вернісажу проєкту. Ставитися до мистецтва Морозюк можна, звісно, по-різному, але, гадаю, більшість колег, хто працює в артсфері, знали, що такий феномен є і, гадаю, багато дивувалися, що цей феномен збирає стільки "медійки" та колаборацій. І от на чергову таку колаборацію підписався саме ІПСМ, державна установа, що належить до відання Національної академії мистецтв України.
Розумієте, різний там мерч, форми для спортсменів і мурали у столиці — це одне, а виставка у цій інституції — це вже трохи інше, це виносить художницю/художника на новий рівень академічної артспільноти.
Переконана, що якби не корупційний скандал, який спалахнув через кілька днів після відкриття виставки, у якому "спливло" ім'я мисткині, то вихід на новий рівень для Морозюк був би вдалим, а більшість громадян про "Мазню" й не дізналася б, бо мистецтво — не така вже й актуальна тема для загалу. Обговорення виставки у вузьких колах звелося б до жартів про "очевидну проблемність" такого мистецтва, була б якась гризня у тому ж ФБ, де окремі куратори, мистецтвознавці та провідні наукові співробітники коментували, що "на вкус и цвет..." (с), "а что такого, симпатичное искусство" (с) та "може, це новий український Дюшан" (с). Словом, погуділи б день-два, та й забули б всі (крім піарників та смм-ників, яким би той проєкт треба було ще якось тримати на плаву кілька тижнів).
Та 31 грудня у медіапросторі з'являється інформація про сумнозвісний корупційний скандал з закупівлями для ЗСУ, і він стає таким собі "чорним лебедем" для "Мазні". Гадаю, якби виставка відбулася у будь-якій приватній артгалереї, а не державній інституції, хвиля негативу була б таки меншою.
Мені доводилося колись опосередковано працювати з ІПСМ для якогось з друкованих номерів Естет Газети. У них були цікаві виставкові проєкти. Щоб далеко не ходити, наприклад, перед "Мазнею" у цьому ж просторі відбувся проєкт "Індивідуальна мінливість", де були представлені роботи понад 30 українських митців та мисткинь, зокрема Нікіти Кадана, Жанни Кадирової, Антона Саєнка, Тіберія Сільваші, Надії Собко та інших. А одразу кілька днів після вернісажу "Мазні", ІПСМ оголосив про іншу виставку, "Біле і чорне", тут інституція стала співорганізатором події. І ось кілька прізвищ митців звідти: Назар Білик, Олександр Дубовик, Олеся Джураєва, Олександр Животков, Арсен Савадов, Сергій Святченко, Олег Тістол та ще багато інших.
Тому вернісаж саме Морозюк в ІПСМ, чесно, здивував. Але ж у нас — демократична країна, й інституції вільно обирають, які виставки експонувати. Є правові механізми організації виставкової діяльності для таких установ, напевне, є договори й такси для експонентів. А для таких як я, здивованих, є арткритика (та гризня у соцмережах, чого вже лукавити).
Тоді чому "Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України призупиняє виставковий проєкт художниці Соні Морозюк "Мазня" у зв’язку із значною кількістю суперечливих реакцій, що вийшли поза межі мистецтвознавчої дискусії"? Таке повідомлення з'явилося у них на сторінці напередодні. Але ж сучасне мистецтво й має провокувати реакції, часто суперечливі. Коли в організаційно-правовому полі проєкту все гаразд, залишається лише працювати з його мистецькою складовою. Обставини лише надали "Мазні" нових контекстів, нової проблематики, так би мовити, яку й має досліджувати "інститут проблем". Хіба не на це "заточена" діяльність інституції?
Знаєте, якщо до 31 грудня мене дивувало, що Інститут проблем сучасного мистецтва експонує у себе цю виставку, то після 31 грудня, я хочу сказати, що кращого майданчика конкретно для цього проєкту в Україні просто немає, бо ж цей проєкт — просто квінтесенція проблем сучасного (українського) мистецтва одразу на багатьох рівнях.
Дуже хотілося б від колег з ІПСМ, кураторів, мистецтвознавців почитати не про призупинення цієї виставки, а їхні гострі (як до 31.12) та авторитетні матеріали чи хоча б коментарі про те, чому саме проєкт призупинили, і не у "піщаній площині, куди страуси ховають голову", а у площині мистецької проблематики, наприклад, про те як "свобода творчості" та "симпатичне сучасне мистецтво" стали заручниками корупції, ну, або щось таке...
Матеріал: Ія Степанюк (думки, висловлені у цій публікації, відображають особисті погляди автора)