До повномасштабного вторгнення у Маріуполі було зосереджене одне з найбільших в Україні зібрань мозаїчної монументалістики. Епоха монументального мистецтва у місті розпочалася 1963 року. Саме тоді місцеві художники Валентин Константінов та Лель Кузьминков створили першу у місті мозаїку — панно “Першокласники”.
фрагмент мозаїчного панно “Першокласники” автори: Валентин Константінов, Лель Кузьминков, 1963 р.; матеріал: керамічна плитка; площа 40 кв. м. фото — Іван Станіславський
Загалом у період з 1963 по 1987 роки в Маріуполі було створено 26 знакових авторських монументальних робіт загальною площею понад 2000 квадратних метрів. Над ними встигли попрацювати 19 митців з усієї країни. Серед них такі визнані майстри жанру як Алла Горська, Віктор Зарецький, Валерій Ламах, Ернест Котков, Галина Зубченко та Борис Плаксій. При тому, не менш вагомий внесок зробили й представники місцевої школи: Валентин Константінов, Лель Кузьминков, Віктор Арнаутов, Григорій Пришедько, Яків Райзін, Микола Тихонов, Олександр Кечеджи, Віктор Пономарьов, Петро Кот та інші.
ПІОНЕРИ УКРАЇНСЬКОГО МОНУМЕНТАЛІЗМУ
На початку шістдесятих монументалістика тільки-но починала набирати популярності. 1963 року при спілці художників України з’явилася монументальна секція, а відділення монументально декоративного мистецтва у київському художньому університеті виникло рік потому. Тож маріупольських митців, які почали працювати над монументальними проєктами вже вкінці 1950-х рр., можна сміло віднести до піонерів одного з найпрогресивніших на той час жанрів мистецтва.
Валентин Константінов (зліва) та Лель Кузьминков (справа) в Харківському художньому училищі, 1948 р.
Розповідає історик маріупольського мистецтва Сашко Чернідіс:
"Шлях до великого монументалізму для молодих Леля Кузьминкова та Валентина Константінова почався під керівництвом Олександра Коморного. Олександр Коморний на той час вже був відомим монументалістом та авторитетом серед місцевих митців.
У 1930-х роках Коморний мав пряме відношення до групи художників, які гуртувалися навколо основоположника українського монументалізму Михайла Бойчука. Тепер же він був сполучною ланкою між “бойчукістами” та маріупольськими майстрами.
вчитель Кузьминкова та Константінова, Олександр Коморний був сполучною ланкою між “бойчукістами” та маріупольськими майстрами
1937 року Олександр Коморний увійшов до бригади знаменитого Лева Крамаренка, яка розписувала щойно збудований Палац Піонерів у Маріуполі. У цьому Палаці відкрилася художня студія митця Григорія Бендрика, яку відвідували юні Лель Кузьминков та Валентин Константінов".
світлина Палацу Піонерів у Маріуполі, 1941-1943 рр.
"До слова, Григорій Бендрик у 1930-х роках навчався у того ж таки Михайла Бойчука, — пояснює історик. — Він, як і Коморний, також міг стати містком між “бойчукізмом” та маріупольською монументалістикою, проте принципи та філософію Михайла Львовича він не поділяв".
Сашко Чернідіс розповідає: "1955 року Коморний взяв до своєї бригади, серед інших місцевих художників, й Леля Кузьминкова та Валентина Константінова. Команда вирушила до міста Сніжне (Донецька обл.), щоб прикрасити монументальними роботами нещодавно збудований Палац культури шахти №18. Це був один з перших масштабних проєктів, над яким працював творчий дует Кузьминкова-Константінова.
Олександр Коморний значною мірою вплинув на становлення майбутнього тандему маріупольських монументалістів – Леля Кузьмінкова та Валентина Константинова, про це часто наголошував у своїх спогадах Лель Кузьмінков".
МИТЕЦЬ ПОВИНЕН МРІЯТИ ВИЙТИ НА СТІНУ
"Лель Кузьминков казав, що тяга до монументалізму була у нього, напевно, завжди, а поштовхом до дії стало перебування у Будинку творчості в Паланзі 1958 року", — говорить Сашко Чернідіс. — "Він казав, що прибалти тоді були більш просунуті у цьому жанрі. І згадував слова свого вчителя Григорія Бендрика: “Кожен митець повинен мріяти вийти на стіну”".
вирізки з маріупольських часописів 1963 року про відкриття мозаїки "Першокласники", (фото 1 - журнал "Донбас", серпень 1963)
одним з завдань художників монументалістів було пожвавити одноманіття "бетонних коробок"
Вихід монументалістів “на стіни” був спричинений будівельним бумом. По всій країні тисячами будувалися так звані “хрущовки”. На відміну від архітектури сталінського періоду, новобудови 1960-х років не мали жодних декоративних елементів. Отже, одним з завдань художників монументалістів було пожвавити одноманіття "бетонних коробок".
ПЕРША МОЗАЇКА В МАРІУПОЛІ
Влітку 1963, напередодні нового навчального року, Валентин Константінов та Лель Кузьминков завершили мозаїку на фасаді школи №34. Панно площею 40 кв.м символізує зустріч різних поколінь учнів на шкільному порозі. В композиції домінують фігури випускників з рук яких злітають голуби, хлопець тримає в руці атестат. В нижній частині панно зображені менші фігури першокласників з квітами. Образи розташовані на фоні сонця та обернені в протилежні сторони – коли старші залишають школу назавжди, менші вперше переступають її поріг.
світлина мозаїчного панно “Першокласники”, 1960-ті рр.
Мозаїка виконана зі звичайної сантехнічної керамічної плитки. Задля збагачення палітри кольорів художники власноруч фарбували плитку в потрібні кольори та потім обпалювали.
Для цієї роботи властиві прийоми плакатного живопису, що притаманні багатьом монументальним творам початку 60-х років. Використання великих колірних плям, спрощення просторових планів та трактування образів також можна віднести й до специфіки матеріалу. Крупномодульна плитка не дозволяла митцям досягти деталізованості образів та проробити нюанси. Але, пізніше, перехід на смальтовий набір суттєво збагатив художню виразність мозаїк.
Панно на школі №34 має кілька технічних особливостей. Ця мозаїка виконана як одне ціле. Далі Константінов та Кузьминков ділили свої керамічні панно на рівновеликі прямокутні фрагменти – це значно полегшувало їхній монтаж на стіну. Також «Першокласники» лишилися єдиною великою роботою границею якої служать контури фігур та яка має окремі елементи (голуби, промені сонця). Всі інші мозаїчні композиції Маріуполя вписані в межі правильних геометричних фігур.
фрагменти мозаїчного панно “Першокласники” автори: Валентин Константінов, Лель Кузьминков, 1963 р.; матеріал: керамічна плитка; площа 40 кв. м. фото — Іван Станіславський
Фриз "Першокласники" став успішним стартом творчого тандему художників Леля Кузьминкова та Валентина Константінова, які згодом стали відомими монументалістами й тільки в Маріуполі виконали 11 робіт в цьому жанрі.
ПЕРШОКЛАСНИКИ. 60 РОКІВ ПОТОМУ
Робота на фасаді школи №34 збереглась в гарному стані. Під час облоги Маріуполя у 2022 році цей район оминули активні бойові дії, тому і сама мозаїка, і будівля школи не зазнали суттєвих пошкоджень. Восени 2023 року першій маріупольській мозаїці виповниться 60 років, але цей ювілей вона зустріне в окупації.
під час облоги Маріуполя у 2022 році цей район оминули активні бойові дії, тому і сама мозаїка, і будівля школи не зазнали суттєвих пошкоджень
мозаїчне панно “Першокласники”, 2022 рік
Стаття ““Першокласники”: перша мозаїка в Маріуполі” розпочинає серію матеріалів про історію найвизначніших маріупольських мозаїк. Війна, на жаль, не дала шансів на виживання багатьом монументальним пам’яткам міста, інші зазнали значних руйнувань, доля деяких лишається невідомою… Одним з головних завдань цієї серії матеріалів є фіксація в інфополі низки фактів, що можуть зникнути з обігу внаслідок фізичного знищення фондів, архівів та колекцій присвячених маріупольському мистецтву.
ПРО МИТЦІВ
ВАЛЕНТИН КОНСТАНТІНОВ (1923 - 2012)
Живописець, монументаліст, скульптор. Лауреат меморіалу ім. Архипа Куїнджі (1973).
Закінчив Харківське художнє училище (1947-1951) у Н.С. Сліпченко, Л. В. Фітільова. Член СХ СРСР (1965). Працював в жанрі портрета, тематичної картини. Монументальні роботи в техніці мозаїки, енкаустики, вітража, декоративної скульптури прикрашають громадські будівлі в Маріуполі, Слов'янську, Бахмуті, Бердянську, в приазовських селах Мала Янісоль і Урзуф. Загальна площа мозаїк і розписів понад 2000 кв.м. Автор пам'ятників поету Г. Костоправу (1992), митрополиту Ігнатію (1998) та ін. Монументальні роботи виконані в співавторстві з Лелем Кузьминковим. Учасник закордонних (1974, Сирія, Ліван, Єгипет, Франція, Італія), всесоюзних (1974, 1982, 1983, 1990, Москва), республіканських (з 1957) виставок. Персональні виставки відбувалися у 1973, 1995, 1999, 2008 роках у Маріуполі; 2000 року — у Донецькому художньому музеї. Член правління Спілки художників (1965-1978). Нагороджений грамотою Президії ВР УРСР (1990). Учасник 2-ї Світової війни. Член Конгресу Федерації грецьких товариств України та ради Маріупольського товариства греків. Роботи зберігаються в Харківському, Маріупольському, Ізмаїльському художніх музеях, Полтавській картинній галереї, Картинній галереї міста Красний Луч (Луганська обл.), в приватних зібраннях Англії, Голландії, Греції, Росії, України.
ЛЕЛЬ КУЗЬМИНКОВ (1925 - 2012)
Живописець, графік, монументаліст, скульптор, краєзнавець.
Закінчив Харківське художнє училище (1947-1951) у Н.С. Сліпченко, Л. В. Фітільова. Член СХ СРСР (1959). Працював в жанрі портрета, пейзажу, тематичної картини. Автор численних монументальних робіт в Маріуполі (з 1963, все в співавт. З В.К. Константиновим), Слов'янську, Бахмуті, Бердянську, с. Урзуф (Донецька обл.), Пам'ятників поету Г. Костоправа (1992, с. Мала Янісоль, Донецької обл.), Митрополиту Ігнатію (1998, Маріуполь), «Воїну-визволителю» (Маріуполь) та ін. Працював в техніці мозаїки, енкаустики, вітража, декоративної та монументальної скульптури. Загальна площа мозаїк і розписів понад 2000 кв.м. Захоплювався графікою — ліногравюри до рукописних екземплярів «Кобзаря», в перекладах грецьких авторів, знаходяться в музеях: Т.Г. Шевченко (Київ), Російської Національної бібліотеці (Москва), Маріупольському КМ. Автор краєзнавчих книг, нарисів і статей з мистецтва. Член ради Маріупольського товариства греків (один з перших ініціаторів його створення). Учасник закордонних (1992, Париж), всесоюзних і всеукраїнських виставок. Персоналії: 1959 (спільно з Л.Н. Гаді), 2015 (посмертна), Маріуполь. Нагороджений Грамотою Президії правління СХ СРСР (1968). Роботи зберігалися у Донецькому та Маріупольському художніх музеях, Картинній галереї міста Красний Луч (Луганська обл.), є у приватних збірках в України та за кордоном.
Матеріал: Іван Станіславський
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу. ЇЇ зміст є виключною відповідальністю [esthète] Газети (Естет Газети) і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.
