На виставку хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття у Меморіальному музеї Михайла Грушевського потрапляємо через маленькі сірі двері. Переступивши поріг камерного простору, опиняємося наче у якомусь абсолютно іншому вимірі, де нас одразу зустрічають пильні погляди десятків пар очей…
Щільними рядами на темно-багряних стінах тут розвішано кількадесят давніх ікон. Всі вони — зі збірки дослідника та колекціонера Андрія Цибка. Свою колекцію Андрій Олександрович почав збирати ще у
1980-х рр., а зараз частину цієї унікальної збірки можна побачити на виставці.
у камерному просторі Меморіального музею Михайла Грушевського (Львів) експонуються давні ікони з приватної колекції
Андрія Цибка, фото - Галина Кучманич
ПОЧАТОК КОЛЕКЦІЇ Колекціонерське життя Андрія Цибка почалося на Покутті та Коломийщині, а першими предметами колекції були не ікони, а гуцульські кахлі. Пан Андрій розповідає, що на початку 1980-х його колеги відшукали десь у карпатській господі цілий гуцульський п’єц 1845 року знаного майстра Баранюка. Власник був не проти його обміняти на нову піч, але оскільки то були ще радянські часи, операція ця була не з легких. “Бо тоді все впиралося не у гроші, як зараз, а було багато інших перепон, нову піч не можна було просто купити в магазині, потрібні були документи, які б пояснювали навіщо вона тобі, потрібні були майстри, машина, щоб це все довезти”, — згадує пан Андрій. Допомогти реалізувати непростий проєкт молоді колекціонери попросили свого однокласника, так серед дійових осіб цієї операції з’явився Андрій Цибко.
Пан Андрій розповідає, що нову піч тоді вдалося дістати на керамічному заводі неофіційними каналами, так би мовити, з доставкою допоміг колега, що вже на той час мав власне авто, майстра “позичили” з якогось міського будівництва, таким чином в одного чоловіка в карпатському селі з’явилася нова піч, а у пана Андрія — перші предмети в колекції, 5 гуцульських кахель.
колекціонер Андрій Цибко
Він жартома каже, що тоді наче прийняв якогось колекціонерського чар-зілля, ефект від якого не вивітрився й досі. ЯК ЗБИРАЛАСЯ КОЛЕКЦІЯ Стежки до нових скарбів пролягали селами Покуття, Гуцульщини та Буковини. “Сідали з колегами у нічний поїзд “Львів — Чернівці”, — розповідає Андрій Цибко, — плацкарт брали рідко, найчастіше то були загальні вагони з голими дерев’яними лавами. Через суворі умови в народі поїзд прозвали "ковбойським". А зранку, п’ята - о пів на шосту, вже виходили в Коломиї. Тоді по карті вибирали села, сідали в автобуси “пазіки” і їхали ними у якийсь Верхній Березів чи Космач”.
Там колекціонери йшли по хатах й питали у людей, що вони мають цікавого на продаж чи обмін. “Термінологію вивчали на ходу, — згадує Андрій Цибко. — Збирали ті слова як намисто на нитку. В гуцульському селі люди не розуміли, що ми від них хочемо, коли ми запитували про керамічні миски, наприклад. Потім ми вже взнали, що миски потрібно шукати не керамічні, а черепові, що горище, де можна було знайти багато чого цікавого, — то навіть не “стрих”, а “під”, а ікони — то образи”.
потім вже взнали, що миски потрібно шукати не керамічні, а черепові, що горище, де можна було знайти багато чого цікавого, — то навіть не “стрих”, а “під”, а ікони — то образи
фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка
Про ікони в людей запитували обережно, каже пан Андрій, бо боялися натрапити на нерозуміння чи спротив. “Знаєте, боялися від господарів почути щось на кшталт “Що Ви, хлопці, таке говорите. Як це я зі стіни образ буду знімати?”. Не хотіли ставити під загрозу подальшу співпрацю”, — розповідає пан Андрій.
Але оскільки люди постійно робили якісь ремонти у хатах, то й ікони змінювали на нові. Старі ж образи переміщалися на той самий “під” чи в комору. Саме про такі образи, які вже були на заслуженому відпочинку, й починав розмову з господарями пан Андрій. Але й та розмова була не з легких, бо для вірян продати будь-який образ, навіть з комори, було досить суперечливим ділом. Колекціонер згадує, що, коли просили продати образи, то часто діалог виглядав приблизно так: — Ну, як же, хлопці… Святі не продаються, — казали люди.
— То подаруйте, — пропонували ми.
— Та як подарувати? То — дороге! — чули у відповідь.
— То продайте нам дорого, — просили їх.
— Продати не можемо — то святе, — відповідали нам.
От й виходило таке замкнуте коло. “Але коли починали говорити про ціну, то з’ясовувалося, що все воно святе, але вже й не настільки, щоб не можна його було продати, — згадує з посмішкою пан Андрій. — За 10 рублів — дуже святе, за 20 — вже менше, а за 50 — можна було щось думати. От ми з колегами були в ролі таких собі зміїв-спокусників”. Сміється.
для вірян продати будь-який образ, навіть той, що вже був на заслуженому відпочинку десь у коморі, — було досить суперечливим ділом… бо ж Святі не продаються
фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка
Втім часто народні ікони вдавалося не купувати, а вимінювати у їхніх власників на нові. Зі Львова Андрій Олександрович привозив людям модні у 1980-90-х рр. розмальовані фотоікони у щедро оздоблених рамах, саме на них господарі охоче міняли свої старі хатні ікони, які лежали у них вже без діла.
УНІКАЛЬНІСТЬ КОЛЕКЦІЇ Особливістю колекції Андрія Цибка є її буковинський компонент. Пан Андрій каже, що старше покоління колекціонерів на Буковину майже не заходило. Можливо тому, що їм вистачало матеріалу з ближчих регіонів. “В 1960-70 рр. на Гуцульщині та Покутті була сила-силенна матеріалу, ще й природа прекрасна, й люди свої. Коли спілкуєшся з людьми в різних регіонах, то відчуваєш, що вони всюди різні. Заходиш на Буковину — то там люди інші, на Закарпатті, звісно, — ще “іншіші”, — сміється пан Андрій. — На Буковині — наче менш інші, але й з ними складно спілкуватися. Відчуваються румунські й угорські впливи, які відбилися на ментальності”.
Якось так склалося, розповідає Андрій Олександрович, що впродовж десятиліть народне мистецтво саме буковинського регіону залишалося в тіні мистецтва Гуцульщини. “Можливо, успадкувавши таке бачення від старших колекціонерів, мої колеги казали, що буковинська ікона — до нічого, от покутська — ото є ікона, — згадує пан Цибко. — Глорифікація Гуцульщини тривала десятиліттями: там й мольфари, й ворожба, там — все найкраще. Колеги-колекціонери брали здебільшого покутські речі з нашої галицької сторони, а про буковинські казали, що то — якесь таке ніяке. Тому мені буковинське мистецтво перепало наче за залишковим принципом”.
особливістю колекції нородної ікони Андрія Цибка є її буковинський компонент
фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка
Колекціонер зізнається, що дивувався такій категоричності колег та почав глибше вивчати мистецькі об’єкти буковинського регіону. “Присів на ту Буковину,” — сміється Андрій Олександрович. Нині така повна колекція саме буковинської хатньої ікони є лише у нього.
РЕСТАВРАЦІЯ ТА ЗБЕРЕЖЕННЯ
Більшість хатніх ікон, що їх привозив з сіл пан Андрій, потребувала реставрації, бо рідко коли вони потрапляли до колекції “з цвяха”, “зі стіни”. Люди діставали їх зі своїх горищ чи комор, де ці предмети роками, якщо не десятиліттями, припадали пилом, ікони на склі тріскали, не сприяло збереженню пам’яток й сусідство з хатніми мишами… Допомагала пану Андрію рятувати предмети його колекції дружина — досвідчений реставратор, Ольга Горда-Цибко. У центральній частині експозиції представлена буковинська ікона на склі другої половини 19 століття написана за мотивами притчі про багача та бідного Лазаря. На ній одразу ж помітно “павутину” тріщин, але на сприйняття художнього твору це критичним чином не впливає. “Ось це — наочний приклад того, як можна врятувати вщент розбиту ікону на склі, бачимо приклад реставрації такої пам’ятки,” — каже Андрій Олександрович.
більшість хатніх ікон, що їх привозив з сіл пан Андрій, потребувала реставрації, бо рідко коли вони потрапляли до колекції “з цвяха”, “зі стіни”
“павутина” тріщин на буковинській іконі на склі "Притча про богача та бідного Лазаря" (друга половина 19 століття)
Скло в давніх хатніх іконах дуже тонке, приблизно 1 мм. Воно має нерівності та бульбашки, дуже делікатне. Коли така ікона в хаті розбивалася, то по традиції, її мали б не виносити кудись в комору чи на “під”, а мусили закопати (бо ікони на склі не спалиш, як зазвичай робили зі старими іконами на дереві чи на полотні). Тому, коли господарю було шкода закопувати таку ікону або він не мав на те часу, для колекціонера це була неймовірна удача.
тріщини на давніх іконах на склі з експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття
з приватної колекції Андрія Цибка
Реставрація ікон на склі вважається однією з найскладніших, а Ольга Горда-Цибко — одна з небагатьох експертів в Україні, що спеціалізуються саме на цьому виді реставрації. Зараз у планах пані Гордої-Цибко досконало дослідити технологію створення таких ікон, що допоможе у реставрації ще більшої кількості пам’яток.
ВИСТАВКА У МЕМОРІАЛЬНОМУ МУЗЕЇ МИХАЙЛА ГРУШЕВСЬКОГО
Усі представлені на виставці ікони — хатні. Такі ікони писалися місцевими майстрами, імена яких нині невідомі, знаємо хіба про поодинокі. Пан Андрій показує нам ікону Воздвиження Чесного Хреста1908 року, автор якої таки залишив про себе згадку, поставивши на образі свій підпис — "Костянтин Руснак". Підписався латинкою. Колекціонер розмірковує, що, напевне, таким чином художник хотів бути ближчим до “панів”, бо тоді “панами” були здебільшого угорці, поляки чи румуни, й писали та читали вони латинкою.
ікона Воздвиження Чесного Хреста 1908 року автор якої залишив про себе згадку, поставивши на образі свій підпис
хатні ікони писалися місцевими майстрами, імена яких нині невідомі, знаємо хіба про поодинокі
Рухаємося експозицією далі. Андрій Цибко розповідає, що найбільше в його колекції образів Святого Миколая, улюбленого всіма благодійника і покровителя. Багато також й ікон святого Юрія. Андрій Олександрович каже, що це пов’язане з родом занять регіону, звідки привезені ікони. Буковина, Покуття й Гуцульщина — краї пастухів. Саме на Юрія там починається сезон випасу худоби. Додому з полонин пастухи поверталися на Покрови, тому й Покрова теж часто зустрічається на образах.
фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка
“Всі улюблені ікони у мене на стіні, з ними не розлучаюся навіть для виставок, — каже пан Андрій. — Тут же я представив серію образів, які мені імпонують кольоровою гамою, виконанням, мають цікаву історію, тут є одні з перших моїх надбань ще з початку 1980-х рр., наприклад, покутська “Богородиця з Ісусом” на склі другої половини 19 ст. та ікона Розп’яття кінця 19 ст. з Буковини”.
Експозиція поміщається у двох дуже камерних залах. Таке просторове рішення, на диво, вдале, адже вже за кілька хвилин перебування тут, з’являється відчуття, що ти не у музеї, а наче у чиїйсь домівці, де на тебе зі стін дивляться пильні погляди святих.
камерний простір експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка
ікони висіли в хатах щільними рядами від стіни до стіни. Це було показником заможності серед селян, які нарешті стали вільними та почали дихати на повні груди
Приблизно з середини 19 століття на хатні ікони почався справжній бум. Цьому сприяло кілька факторів: відміна австрійським урядом панщини на територіях Галичини, Буковини та Закарпаття, промислова революція, відтак технічний прогрес в регіонах. “Бувало таке, що ікони висіли в хаті щільними рядами від стіни до стіни. Це було показником заможності серед селян, які нарешті стали вільними та почали дихати на повні груди”, — пояснює пан Андрій.
Увійшовши до другого залу одразу помічаєш яскравий художній твір, який наче випадає з загального наративу виставки. Навіть той, хто не має натренованого на народні ікони ока, побачить, що цей образ якийсь інший. Можна навіть подумати, що він не писаний, а гаптований гладдю. Робота ця з середини 20 століття, майже сучасна. Її авторка, ймовірно, була останньою художницею ікон на склі у регіоні, її ім’я залишилося невідомим. Ця ікона представлена вже вкінці експозиції, аби відвідувачі могли бачити чим столітня епоха народної хатньої ікони завершується.
ікона середини 20 ст. на виставці хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка,
її авторка, ймовірно, була останньою художницею ікон на склі у регіоні
“Зараз такі ікони в тих регіонах не пишуть. Ця практика перемістилася до міста у формі авторського художнього іконопису. А народного, на жаль, вже нема”, — з легким сумом каже Андрій Цибко
У планах колекціонера — видати альбом-монографію про буковинську народну ікону. Каже, що наразі окремої книги власне на цю тему немає, а може вийти надзвичайно естетичний і цікавий фоліант.
фрагмент експозиції виставки хатніх ікон з Буковини, Гуцульщини та Покуття з приватної колекції Андрія Цибка
Після часу, нехай й недовгого, проведеного у просторі цієї виставки, контраст світів по цю і по ту сторону маленьких сірих дверей відчувається особливо гостро. Назад у буденність нас проводжають пильні погляди десятків пар очей…
Виставка триватиме у Меморіальному музеї Михайла Грушевського до кінця квітня.
Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest
Матеріал: Ія Степанюк
Фото: Галина Кучманич