Ювілейна, 60-та, Венеційська бієнале розпочала роботу два тижні тому. Подію жартома називають “Олімпійськими іграми” світу мистецтва. Гадаю, що десь саме зараз завершився умовний “спринт”, у який для багатьох гостей перетворюються перші тижні бієнале з усіма презентаціями, подіями паралельної програми, зустрічами та вечірками. Натомість розпочинається етап “марафону”, що дозволяє відвідувачам більш розмірений темп, аби познайомитися з численними експонентами та роздивитися не одразу помітні наративи та сенси.
фрагмент текстильного банера створеного Гюнеш Терколь (Güneş Terkol), мисткинею з Туреччини; її роботи представлені в межах основного кураторського проєкту бієнале “Чужинці скрізь” в Арсенале фото — Тетяна Буняк
Девіз цьогорічної бієнале — "Stranieri Ovunque " ("Чужинці скрізь"). Він натхненний однойменною серією робіт артколективу Claire Fontaine, створеного на початку 2000-х у Парижі й діючого нині у Палермо.
Адріано Педроса, куратор основного виставкового проєкту бієнале, каже, що обрав цей вислів, бо він влучно характеризує досвіди людей, які відчувають свою інакшість у суспільстві. У проєкті Педроси “чужинці” — це не лише іноземці, туристи, емігранти чи біженці, це також й представники квір-спільнот, колонізованих й деколонізованих культур, мисткині/митці-самоуки та багато інших упосліджених соціальних груп. Здавалося б, хто, як не українські мисткині/митці зараз можуть максимально органічно розкрити заявлені куратором ключові теми, наприклад, еміграції, біженства чи деколонізації…втім, в основному кураторському проєкті українська присутність настільки мінімальна, що її навряд чи помітять. Натомість цього року увага зосереджена на мистецьких здобутках та надбаннях глобального півдня, таким було рішення куратора. Педроса — перший латиноамериканський куратор в історії бієнале, тому ця геополітична призма йому, ймовірно, ближча.
банер 60-ї Венеційської бієнале з цьогорічним девізом фестивалю "Stranieri Ovunque " ("Чужинці скрізь")
неподалік Арсенале
фото — Тетяна Буняк
черга на вході до Арсенале, однієї з головних локацій Венеційської бієнале, у день відкриття фестивалю, 20 квітня 2024 р. фото — Тетяна Буняк
серія робіт "Stranieri Ovunque " ("Чужинці скрізь") артколективу Claire Fontaine, що експонується в межах основного кураторського проєкту бієнале на території Арсенале фото — La Biennale di Venezia
На 60-й Венеційській бієнале роботи українських митців представлено на трьох основних локаціях — в Арсенале, Джардіні та у приватному Палаццо; крім цього є ще й кілька неформальних та неочевидних проявів нашої присутності на теренах бієнале. Про все це йтиметься у матеріалі далі.
МАПА УКРИТТІВ
Дорогою до Арсенале, де розташовано наш павільйон, у місцях потенційного скупчення відвідувачів просто не можливо не помітити розклеєні на стінах багряні постери з написом NEAREST BOMB SHELTER. Це — такий собі бонусний pop-up проєкт українського павільйону, який привернув чимало уваги у перші дні бієнале. QR-код на постері направляє на онлайн мапу укриттів часів Другої світової, що розташовані на території Венеційської агломерації. Іронічним є той факт, що територіально найближче до Венеційської бієнале бомбосховище розташоване практично “за рогом” від українського павільйону. “Bunker II Guerra Mondiale — зачинений, але чи назавжди?”, — питає напис на постері.
фото — Естет Газета
фото — Естет Газета
УКРАЇНСЬКИЙ ПАВІЛЬЙОН
Україна не має стаціонарного павільйону на теренах Венеційської бієнале, тому цьогоріч український проєкт експонується у камерному просторі старої зброярні (Sale d’Armi). Споруда стоїть поруч колишньої фабрики Le Corderie di Arsenale, яку зараз усі називають просто Арсенале, й це — одна з двох головних локацій бієнале (друга — Джардіні).
Приміщення цьогорічного українського павільйону, яке було надане організаторами бієнале безоплатно, наче сховане й затиснуте між іншими, в рази більшими за площею, павільйонами Туреччини, Сінгапуру та Люксембурга. Виділений нам простір — не павільйон, у класичному розумінні цього слова, й навіть не окрема виставкова зала, а радше місце, де перетинаються потоки відвідувачів, такий собі вестибюль, у якому багато дверей та потенційних подальших маршрутів (що, якщо задуматися, виглядає доволі метафорично).
інформаційний стенд поруч старої зброярні (Sale d’Armi), де цього року розгорнуто національний павільйон України (ліворуч) і споруда колишньої фабрики Le Corderie di Arsenale (праворуч) фото — Тетяна Буняк
споруда старої зброярні (Sale d’Armi), де цього року розгорнуто національний павільйон України (ліворуч) фото — La Biennale di Venezia
На головному форумі сучасного мистецтва Україна представила виставку “Плетіння сіток”. Її сформували з кількох артпроєктів, створених п’ятьма українськими мисткинями та митцями. Наскрізна тема усіх проєктів-учасників — війна Росії проти України, її наслідки та впливи. Відповідно до творчого задуму кураторів Вікторії Бавикіної та Максима Горбацького, експозиція павільйону звертається до процесу плетіння маскувальних сіток як до метафори спільних дій людей, що живуть в реаліях війни. Проєкти, обрані до участі, мають показати глядачам різні спільні досвіди українців, шляхи переживання цих досвідів та можливості їх комунікації.
Архітектуру українського павільйону вибудовували окремо. Вона взагалі стала ще одним артпроєктом у цьому просторі. “Робота”, так назвав його архітектор Олександр Бурлака, несе свою окрему історію й сенси; проєкт втілює українські традиційні практики домашнього ткацтва й складається з домотканих полотен, знайдених на різних сайтах продажу вживаних речей.
Інсталяція “закільцьовує” й формує цілісний простір для проєктів, представлених у павільйоні.
фрагмент виставки "Плетіння сіток", яку на 60-й Венеційській бієнале представлено в Українському павільйоні
фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале
фрагмент виставки "Плетіння сіток", яку на 60-й Венеційській бієнале представлено в Українському павільйоні
фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале
фрагмент виставки "Плетіння сіток", яку на 60-й Венеційській бієнале представлено в Українському павільйоні фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале
“Щирі вітання”, проєкт Каті Бучацької про переосмислення традицій привітань і побажань у час війни, — мультимедійна інсталяція, створена у співпраці з 15 нейровідмінними митцями та мисткинями. Багато з них приїхали до Венеції та взяли участь в офіційному відкритті українського павільйону.
Цей груповий проєкт представив роботи в різних медіа — відео, текстиль, папір, друк, фото, малярство, була навіть картина бісером.
фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк
фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк
фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк
фрагмент експозиції проєкту "Щирі вітання" Каті Бучацької в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк
Поруч на п’яти вертикальних екранах транслюється відео Лії Достлєвої та Андрія Достлєва “Комфортна робота” (“Comfort Work”). У відеороликах професійні актори з Британії та ЄС розігрують на камеру поширені серед європейців стереотипи про тих українських біженців, яких їм би хотілося бачити у себе в країні більше, ніж біженців з інших країн. Напевно, найхаризматичніші й одразу впізнавані персонажі — це умовні “доглядальниця за старенькими і хворими”, “дядько-збирач полуниці” й “фарбована блондинка з “накачаними” губами”.
Митці проводили інтерв’ю з українцями, а також запрошували їх на зйомки, аби порадити акторкам/акторам, як краще зобразити той чи інший стереотип.
фрагмент експозиції проєкту “Комфортна робота” Андрія Достлєва та Лії Достлєвої в Українському павільйоні на Венеційській бієнале фото — Тетяна Буняк
Ймовірно, найгучнішою, у прямому та переносному значенні, роботою українського павільйону є фільм “Цивільні. Вторгнення” Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського. Тут глядачу не потрібно вчитуватися в експлікації та ловити приховані метафори. Все — дуже прямо й відверто, жахіття війни на (не)великому екрані.
Фільм створений з архівних відео, знятих цивільними особами під час російського вторгнення в Україну. Хронометраж — близько години, навпроти екрану стоїть лава, яка досить часто зайнята глядачами.
Для свого проєкту митці використовували практику пошуку матеріалів через алгоритми запитів у соціальних мережах. Шукали відео у TikTok, YouTube, Instagram, вводячи у пошук назви міст та містечок, інформацію про події в яких попередньо знаходили на карті ресурсу DeepState. Також користувалися ключовими словами, наприклад, “приліт”, “обстріл”, “поховання” тощо.
відвідувачка Українського павільйону дивиться фільм “Цивільні. Вторгнення”
Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського
фото — Тетяна Буняк
кадр з фільму “Цивільні. Вторгнення” Андрія Рачинського та Даніїла Ревковського фото — Роб Баттерсбі/Український павільйон на Венеційській бієнале
Сусідом українського павільйону є національний павільйон Республіки Сейшели. Острівна країна, яку знають перш за все як розкішне місце для пляжного відпочинку, приблизно такий свій образ й втілила у виставковому проєкті. Стоячи серед тропічного дзену сейшельського павільйону, через відкритий портал дуже добре чутно уривки фраз: “вон еще одно тело лежит…”, “бьют по кладбищу, нелюди…”, “ложись, прилет!..! — це долинають сюди репліки героїв фільму “Цивільні. Вторгнення”. Виходить, що нашу війну чути скрізь, навіть у “райських куточках” світу. Ось така, ще одна метафора мимоволі вийшла в українського павільйону.
ОСНОВНИЙ КУРАТОРСЬКИЙ ПРОЄКТ. НЕОЧЕВИДНА УКРАЇНСЬКА ПРИСУТНІСТЬ
Одразу через дорогу від зброярні — вхід до простору мотузкової фабрики Le Corderie di Arsenale. Тут у 15 залах експонується частина основного кураторського проєкту “Чужинці скрізь”. Серед близько 150 мисткинь/митців та арт колективів, чиї роботи увійшли до цієї виставки, українських імен немає, втім українська присутність, хоча й неочевидна та дуже мінімальна, таки є.
Гюнеш Терколь, мисткиня з Туреччини, що працює з темою фемінізму, на бієнале привезла три широкоформатні банери створені у змішаній техніці. Одна з робіт розповідає про досвіди українок (зокрема жінок родом з Херсону та Каховки) під час війни. Цей банер також був частиною перформансу, в межах якого його проносили вулицями Венеції.
текстильний банер, створений турецькою мисткинею Гюнеш Терколь (Güneş Terkol), несуть вулицями Венеції під час перформансу присвяченого відкриттю 60-ї Венеційської бієнале
фото — Адріано Педроса
Окремий зал в Арсенале виділили під павільйон ужиткового мистецтва. Свою ретроспективу тут експонує бразилійська мисткиня Беатріс Мільхазес. Її масштабні полотна поєднують елементи рідної бразильської культури з європейською абстракцією (у деяких творах європейської абстракції так багато, що мимоволі думаєш, що дивишся на роботи Олександри Екстер). По центру експозиції, у довжелезній габльоті, представлена персональна колекція декоративного текстилю (вишивки, гобелени, ткацтво), яку мисткиня збирала з різних куточків світу. Є тут багато предметів з країн східної Європи, зокрема й з України.
вишита картина з персональної колекції декоративного текстилю країн Східної Європи мисткині Беатріс Мільхазес
фото — Естет Газета
вишита картина з персональної колекції декоративного текстилю країн Східної Європи мисткині Беатріс Мільхазес
фото — Естет Газета
вишита серветка з персональної колекції декоративного текстилю країн Східної Європи мисткині Беатріс Мільхазес
фото — Естет Газета
Завершивши кількагодинну мандрівку залами Арсенале, не покидає відчуття, що, з огляду на загальну кураторську концепцію, яка, як заявлено, охоплює наїв, мистецтво художників-самоуків, арт брют та декоративе мистецтво, там таки дуже бракувало української компоненти. Твори, наприклад, Ганни Собачко-Шостак, Євмена Пшеченка, Параски-Плитки Горицвіт, Никифора, Поліни Райко чи Анатолія Шматка (я можу продовжувати цей список ще довго) ідеально вписалися б у цей проєкт та збагатили б його на багатьох рівнях.
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПАВІЛЬЙОН ПОЛЬЩІ
Іншою точкою присутності України на мапі Венеційської бієнале став національний павільйон Польщі, що розташований у садах Джардіні. Тут експонується відеоінсталяція "Повторюйте за мною" (Repeat After Me II), створена артколективом "Відкрита група" (Юрій Білей, Павло Ковач, Антон Варга).
За результатами польського національного відбору, український колектив зайняв друге місце, проте, після парламентських виборів 2023 року та зміни уряду у Польщі, компетентні державні органи затвердили до участі у бієнале проєкт “Відкритої групи”.
павільйон Польщі на території Джардіні
фото — Тетяна Буняк
вхід до павільйону Польщі, де цьогоріч експонується проєкт “Повторюйте за мною” українського артколективу “Відкрита група”
фото — Естет Газета
До слова, для українського колективу ця бієнале — не перша. 2019 року у Венеції вони курували український національний павільйон. Тоді первинна концепція проєкту багатьох здивувала своєю амбітністю: у день відкриття бієнале найбільший у світі транспортний літак “Мрія” мав пролетіти над Венецією та відкинути свою тінь на сади Джардіні. Відбір проєкту позначився чи не найбільшим резонансом за всі роки участі України у бієнале (були й скандали, й протести, й заклики до митців відмовитися від проєкту). Зрештою, “Мрія” так і не полетіла… “Відкрита група” пояснила, що, мовляв, так і було задумано, адже головним у їхньому проєкті була не “Мрія” і навіть не її тінь, а міф, який створили митці навколо цього концепту.
На вході до павільйону Польщі, на столику з роздатковими матеріалами, розкладені брошури “Правила поводження в зоні бойових дій” (What Еlse Should You Know When Under Fire) ілюстровані Олександром Греховим, українським художником та ілюстратором. Імені Олександра немає в офіційних каталогах та релізах, тому це виявилося такою собі додатковою та неочікуваною українською присутністью на бієнале.
брошура “Правила поводження в зоні бойових дій” ілюстрована Олександром Греховим фото — Естет Газета
Напередодні повномасштабного вторгнення Росії, Державна служба України з надзвичайних ситуацій почала розповсюджувати такі брошури серед населення. Рекомендації були написані відповідно до того, який тип зброї застосовуватиметься ворогом. Розрізнити ці типи мешканцям мирних міст часто вдавалося лише за звучанням.
Перша частина відеоінсталяції "Повторюйте за мною" створена 2022 року. Тоді “Відкрита група” відзняла свідчення переселенців, які опинилися у притулку у Львові. На відео люди згадують свій досвід війни, відтворюючи звуки зброї, які вони чули у рідних містах та селах. Другу частину проєкту митці дозаписували вже у 2024 році, збираючи аудіосвідчення українців, що тепер живуть у Польщі, Німеччині, Австрії та США.
проєкт “Повторюйте за мною” українського артколективу “Відкрита група”, який цьогоріч на бієнале експонується у павільйоні Польщі фото — Естет Газета
проєкт “Повторюйте за мною” українського артколективу “Відкрита група”, який цьогоріч на бієнале експонується у павільйоні Польщі фото — Естет Газета
Проєкт створений за принципом караоке. Навпроти екранів, на яких у павільйоні транслюється відео з субтитрами, стоять мікрофони, охочі можуть підійти й спробувати себе у цьому химерному “караоке війни”.
ПРОЄКТ ПІНЧУК АРТ ЦЕНТРУ В МЕЖАХ ОФІЦІЙНОЇ ПАРАЛЕЛЬНОЇ ПРОГРАМИ
Традиційною вже стала участь у Венеційській бієнале Пінчук Арт Центру (ПАЦ) та Фонду Віктора Пінчука. Цього року ПАЦ представив свій проєкт “З України: Сміливі мріяти” в межах офіційної паралельної програми. Виставка експонується за межами центральних локацій бієнале, — у Палаццо Контаріні Поліньяк (Palazzo Contarini Polignac), що поруч мосту Академії (Ponte dell'Accademia).
банер проєкту “З України: Сміливі мріяти” на фасаді Палаццо Контаріні Поліньяк, вигляд з мосту Академії
фото — Тетяна Буняк
Порівняно з національним українським павільйоном, масштаб цього “українського проєкту” може вразити. Виставка розгорнулася на кількох поверхах ошатного венеційського палацу з прямим виходом на Гранд Канал. Кураторська група (Бйорн Гельдхоф, Ксенія Малих та Олександра Погребняк) зібрали у проєкті роботи 22 художниць, художників та художніх колективів з України та різних країн світу.
Серед українських експонентів проєкту — мисткині/митці, чиї імена часто були “на слуху” впродовж останніх кількох років: Жанна Кадирова, Нікіта Кадан, Роман Хімей та Ярема Малащук, Катерина Лисовенко, Антон Саєнко, Катерина Алійник, Анна Звягінцева, Дана Кавеліна, Ніколай Карабінович, Яна Кононова, Леся Хоменко й колектив, чия робота представлена в українському павільйоні, — Даніїл Ревковський і Андрій Рачинський. Є тут й кілька робіт художників “нової української хвилі” Федора Тетянича та Олега Голосія.
фрагмент роботи Катерини Лисовенко “Переписуючи Біблію" з серії “Пропаганда світу моєї мрії” (мурали на стіні) та відеоарт Даніїла Ревковського та Андрія Рачинського “Брязкання, стукіт, суперечка та булькання” (на другому плані, у дворику) - фото 1-2, деталі інсталяція Аллора та Кальсаділья “Прищепа” - фото 3 фото — ПАЦ
відеоарт “Ви не маєте цього бачити” Яреми Малащука та Романа Хімея, робота “Ті, що тікають від грози” Олега Голосія (на другому плані) фото — ПАЦ
інсталяція “Ізюмський ліс” Яни Кононової
фото — Тетяна Буняк
інсталяція “Російське сучасне бароко” Жанни Кадирової (по центру) та серія скульптур “Недоречні доторки” Анни Звягінцевої фото — ПАЦ
“З України: Сміливі мріяти” — теж про війну, але, на відміну від проєктів українського та польського павільйонів, ця виставка про дещо інші досвіди. Вона радше про “плани на майбутнє”, про надію та (примарні наразі) мрії про цивільне життя, й все це у реаліях вимушеної міграції, екологічних катастроф та активних бойових дій.
Проєкт “З України: сміливі мріяти” експонуватиметься до 01 серпня, а всі проєкти основної програми 60-ї Венеційської бієнале триватимуть до 24 листопада.
Раніше ми також писали про те, що у Харкові вперше експонується проєкт “Фонтан виснаження” Павла Макова, який 2022 року, через 2 місяці після повномасштабного вторгнення Росії на територію України, показали у Павільйоні України на 59-й Венеційській бієнале.
Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest
Матеріал: Ія Степанюк