Не просто дивитися, а бачити: що потрібно знати про Slow Art Day
- mailforiya
- 2 дні тому
- Читати 5 хв
Щороку у квітні музеї та галереї запрошують своїх відвідувачів спробувати оригінальний досвід — подивитися на твори мистецтва повільно й без поспіху, роздивитися усі деталі, побачити (приховані) сенси… Slow Art Day (День неспішного мистецтва) — індивідуальний експеримент, який перетворився на глобальний рух, до якого нині долучилося вже близько 200 артінституцій.
фото — Pauline Loroy / Unsplash, колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети
"Тут потрібно бігти щодуху, аби лише залишатися на місці, а щоб кудись дістатися, потрібно бігти хоча б удвічі швидше!", – писав колись Льюїс Керрол у своїй "Алісі в Країні Див". І, здається, що ця цитата, на диво (даруйте за каламбур) влучно схарактеризувала реалії життя не лише у Країні Див 200 років тому, а й те, що відбувається у багатьох сучасних країнах впродовж останніх кількох десятиліть. Умовне “сповільнення” стає для людей викликом, розкішшю, часом навіть актом протесту. Тим часом суспільні процеси мають тенденцію до ще більшого “пришвидшення”: швидка їжа, швидка мода, журналістика заголовків… Не оминуло це й сферу мистецтва.
Щороку у музеях та галереях натовпи відвідувачів дивляться на тисячі, мільйони робіт, але чи бачать вони бодай одну? В музеях, де експонуються “зіркові” твори, вже склалося якесь неписане правило, коли відвідувачі шикуються півколом на відстані півтора-два метри від експоната і кожен розглядає його з того ракурсу, з якого пощастить, й лише доти, доки натиск другого ряду охочих глянути на роботу не стає надто сильним; по тому музейний броунівський рух переміщує відвідувача до наступного твору мистецтва на наступні кілька секунд.
численні відвідувачі галереї Uffizi роздивляються "Весну" Сандро Боттічеллі
фото — Тетяна Буняк
в музеях, де експонуються “зіркові” твори, вже склалося якесь неписане правило, коли відвідувачі шикуються півколом на відстані півтора-два метри від експоната і кожен розглядає його з того ракурсу, з якого пощастить; на фото люди роздивляються "Народження Венери" Сандро Боттічеллі в галереї Uffizi фото — Тетяна Буняк
За даними нещодавнього соцдослідження, опублікованого у часописі Empirical Studies of the Arts, середньостатистичний відвідувач музею для огляду окремого експонату приділяє 15-20 секунд. Порівняно з даними такого ж дослідження за 2011 рік, час зріс на декілька секунд, але пов’язано це не зі збільшенням хронометражу власне споглядання твору мистецтва, а з тим, що тепер з’явилося ще й бажання сфотографувати його (або зробити селфі на його тлі), тому додався час на розглядання предмета через об’єктив гаджета для максимально вдалого кадру.
Влітку 2008 року американець Філ Террі захотів провести експеримент — дізнатися, що станеться, якщо відвідувачі музеїв та галерей спробують змінити свої звички та замість того, аби мчати залами та дивитися на силу-силенну експонатів по (середньостатистичних) 15-20 секунд, подивляться лише на кілька робіт, але впродовж довшого часу?
Для свого експерименту Террі обрав нью-йоркський Єврейський музей, де саме тривала виставка “Action/Abstraction”. Візит його затягнувся на понад годину, і увесь цей час він роздивлявся одну-єдину роботу — “Фантазію” (1943 р.) Ганса Гофмана.
фрагмент експозиції виставки Action/Abstraction: Pollock, de Kooning, and American Art, 1940-1976 у нью-йоркському Єврейському музеї, травень 2008 фото — The Jewish Museum, New York
У процесі того, як пильний погляд Террі ковзав полотном, він почав робити несподівані для себе відкриття, наприклад, застиглі краплі фарби на картині Гофмана нагадали йому про іншого американського митця Джексона Поллока (чия робота “Зближення” тоді висіла у сусідньому залі). Террі згадав, що дружина Поллока, Лі Краснер, була ученицею Гофмана, і тоді він задумався, чи техніка “бризкання” фарбою на полотно, яку використовував Гофман, мала у майбутньому вплив на Поллока.
Террі не цікавила якась однозначна відповідь на це питання, наукове обґрунтування чи дослідження, це був просто вільний плин його думок, навіяний довгими хвилинами, проведеними віч-на-віч з картиною.
Філ Террі, засновник Slow Art Day
фото - x.com, колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети
Влітку 2009 року Філ Террі вирішив розширити межі свого експерименту. Він запросив чотирьох друзів до MoMA (Museum of Modern Art у Нью-Йорку) і, пояснивши їм суть дослідження, провів там увесь день, розглядаючи 3 обрані роботи. Захопливі відгуки учасників надихнули Філа спробувати провести аналогічну акцію серед ще ширшого кола артентузіастів і вже за кілька місяців, у жовтні 2009, неспішно споглядали мистецтво у 16 музеях та галереях США, Канади і Європи.
Навесні 2010 року кількість інституцій збільшилася до 55, а учасників було вже понад 2000. Всі були у захваті, судячи з відгуків у соцмережах проєкту, експеримент вдався. Тоді, вже офіційно, Філ Террі започаткував “День неспішного мистецтва” (Slow Art Day), який швидко став міжнародною музейною традицією.
на думку куратора й артконсультанта Йохана Ідема, аби відвідувачі дійсно неспішно споглядали мистецтво, інституціям слід подбати про місця для сидіння біля експонатів, правильне освітлення та консультантів, які б могли відповісти на питання щодо експозиції; на фото відвідувачі розглядають роботу Федора Тетянича на виставці в артцентрі "Меркурій", Львів, лютий 2024 фото — Галина Кучманич
З моменту офіційної появи Slow Art Day цьому феномену присвятили чимало досліджень і кілька книг. Зокрема підприємець, куратор та артконсультант Йохан Ідема у своїй книзі “Як ходити до музеїв”, проблематику “сповільнення” під час огляду творів мистецтва пов’язує не лише з глобальною тенденцією “пришвидшення” та тим, що людям стає дедалі важче зосереджуватися на чомусь конкретному довше, ніж на кілька десятків секунд, але й з доступністю та інклюзивністю музейних та галерейних просторів. На думку Ідема, аби відвідувачі дійсно неспішно споглядали мистецтво, інституціям слід подбати про місця для сидіння біля експонатів, правильне освітлення, консультантів, які б могли відповісти на питання щодо експозиції та, можливо, навіть спробувати якісь експозиційні експерименти, наприклад, винесення творів мистецтва чи радше їхніх копій за межі музейного чи галерейного простору у простір публічний, де на них могло б подивитися ширше коло глядачів у зручному для них форматі.
проблема "сповільнення" під час огляду творів мистецтва пов'язана не лише з глобальною тенденцією “пришвидшення”, але й з доступністю та інклюзивністю музейних та галерейних просторів. Для українських артінституцій зараз це особливо актуально. На фото пацієнт Національного реабілітаційного центру UNBROKEN на виставці в артцентрі "Меркурій", Львів, лютий 2024 фото — Іван Станіславський
Традиція Slow Art Day з початку 2010-х рр. поступово приживалася й в Україні. Найрізноманітніші ідеї для неспішного споглядання мистецтва пропонували десятки українських музеїв та галерей. Втім цьогоріч на офіційному сайті Slow Art Day серед учасників — лише 2 українських музеї (Кам’янець-Подільський державний музей-заповідник та Національний музей декоративного мистецтва України).
Звісно, що вкоріненню і розвитку slow art руху у нас завадила війна. Коли артінституції півдня та сходу України опинилися в окупації, музейні колекції розграбовувалися росіянами, а збірки багатьох музеїв наразі евакуйовані або перебувають у сховищах, відтак постійні експозиції згорнуті, тут вже не до неспішного споглядання, потрібно дбати про швидкий і ефективний порятунок, аби було що споглядати після закінчення війни.
аби запропонувати відвідувачам неспішно і з комфортом споглядали мистецтво артінституції вдаються до різних експериментів, наприклад, виносять твори чи (частіше) їхні копії за межі музейного чи галерейного простору у простір публічний, де на них може дивитися ширше коло глядачів у зручному для них форматі; на фото — промокампанія Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, у якій знакові малярські роботи зі збірки музею винесені на великі панно і розміщені на фасаді будівлі фото — Ія Степанюк
Втім якщо у суботу, 5 квітня (саме на цей день 2025 року припадає Slow Art Day) у вас з’явиться можливість неспішно подивитися на мистецтво в музеї, галереї чи навіть у себе вдома (наприклад, на, здавалося б, знайомий до найменших дрібниць пейзаж чи абстракцію, що роками висять на стіні десь у вітальні чи коридорі), приділіть цій справі трохи довше, ніж середньостатистичні 15-20 секунд. Кажуть, що це може стати трансформаційним досвідом і навчити не просто дивитися на мистецтво, а бачити його.
Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest
Матеріал: Ія Степанюк