Новий виставковий проєкт “Структури взаємности”, що відкрився у львівському Jam Factory Art Center, ґрунтується на концепції так званих “взаємопідтримчих” (self supporting) архітектурних конструкцій, де ключові елементи утримують один одного без додаткових опор. Ця модель слугує метафорою суспільної взаємодопомоги — структури, яку українське суспільство особливо гостро та інтуїтивно переосмислювало у 2014 та 2022 роках.
відкриття виставки “Структури взаємности”
фото – Софія Соляр
“Структури взаємности” – третій виставковий проєкт відкритого торік Jam Factory Art Center. Кураторами цього проєкту стали Катерина Ботанова, Ілона Демченко та Ксенія Малих. Виставка була ідейно задумана ще 2022 року, але публіка побачила її лише зараз. “За цей час суспільство пройшло чималий шлях, воно радикально змінилося. Трансформувалося й значення слів “взаємність” та “взаємопідтримка”. Одна з місій проєкту – спроба показати різні спільноти взаємопідтримки, без яких суспільство не було таким, яким воно є зараз”, – каже Катерина Ботанова.
Експозиція умовно розділена на два простори: “Минулого” й “Теперішнього”. Тут глядачів знайомлять з різними за формою і змістом прикладами спільнот. Осердя виставки — конструкція архітектора Олександра Бурлаки, що є монументальною (у прямому значенні цього слова) метафорою підтримки. Основні елементи артоб’єкта тримаються завдяки один одному, без додаткових несучих елементів.
кожен експонат виставки підсилює інший, формуючи цілісну експозицію, котра передає дух взаємності. Це запрошення до роздумів над тим, як суспільство єднається завдяки простим, але міцним зв'язкам
зліва-направо: Геральд Біндер, засновник Jam Factory Art Center; Божена Пеленська, програмно-виконавча директорка Jam Factory Art Center; Тетяна Федорчук, операційно-виконавча директорка Jam Factory Art Center; Катерина Ботанова, Ксенія Малих, Ілона Демченко, співкураторки виставки; Олександр Бурлака, архітектор проєкту фото – Іван Станіславський
“Головна тема виставки — взаємодія. Лише говорити про взаємодію або лише демонструвати мистецькі роботи про взаємодію буде не зовсім чесно. Взаємодія — це процес, тому ми б хотіли тут спільно творити щось разом. Простір “Теперішнього” — це простір, де будуть відбуватися воркшопи під час яких учасники працюватимуть з сучасними українськими митцями. Сподіваємося, цей простір перетвориться у ще більш “виставковий” до кінця цього проєкту, бо наповниться тим, що буде створено у межах такої взаємодії”, — пояснює співкураторка Ілона Демченко.
Експозиція розгорнулася на двох поверхах артцентру. Спочатку глядач потрапляє до простору “Теперішнього”, потім спускається у простір “Минулого”, хоча кураторки допускають, що знайомство може відбуватися й в протилежному порядку.
Архітектор Олександр Бурлака втілив концепцію проєкту “Структури взаємности” у своїй роботі – “Взаємопідтримча структура”. Конструкція з 49 дерев'яних рейок, у якій кожен елемент тримається за допомогою інших, стає метафорою мереж суспільства.
архітектурна конструкція Олександра Бурлаки “Взаємопідтримча структура”
фото – Іван Станіславський
архітектурна конструкція Олександра Бурлаки “Взаємопідтримча структура” фото – Іван Станіславський
Домінантний твір-конструкція знаходиться у першій залі, присвяченій сьогоденню. За задумом кураторок, у виставковому просторі відбуватимуться воркшопи, лекції та майстеркласи. Ці події проводитимуться впродовж усього проєкту. Дійства, що розгортатимуться під монументальною взаємопідтримчою конструкцією, власне, й будуть прикладами взаємодії та спільнотворення.
Таку спільну практику на виставкових теренах вже розпочала мисткиня та засновниця бренду RCR KHOMENKO Яся Хоменко. Вона працює з текстилем у форматах апсайклінгу та ресайклінгу.
воркшоп Ясі Хоменко “Практика соціяльної взаємодії”
фото – Іван Станіславський
воркшоп Ясі Хоменко “Практика соціяльної взаємодії”
фото – Ія Степанюк
воркшоп Ясі Хоменко “Практика соціяльної взаємодії”
фото – Іван Станіславський
Окрім “процесуальних” експонатів, у просторі “Теперішнього” представлені й “статичні”. Серед них – рельєф “Безкінечне повернення” Даші Чечушкової. Авторка прагне передати життя між двома станами: “перебільшенням ролі минулого” та “відчуттям браку теперішнього”.
Віддалік знаходиться робота Жанни Кадирової з серії “Біженці”. Цей відеоарт вперше демонструється в Україні, адже передусім задуманий для іноземної аудиторії. Мисткиня чіпляється за вціліле: врятовані з окупованих територій горщики з кімнатними рослинами, акцентуючи на тому, як багато людей втратили свої домівки.
рельєф Даші Чечушкової “Безкінечне повернення”
фото – Іван Станіславський
Простір “Теперішнього” завершується відеоробою Франсиса Аліса з серії “Дитячі ігри”. Ми бачимо фрагмент гри “Пароль”, у яку на початку широкомасштабного вторгнення гралися діти з Харкова. Імітуючи блокпости, вони перевіряли проїжджих на здатність правильно вимовити слово “паляниця”. Роботами Аліса цієї ж серії розпочинається простір “Минулого”. Тобто серія “Дитячі ігри” - це такий собі місток між двома експозиційними просторами. У серії зібрано відео, котрі оповідають про традиційні ігри дітей в Афганістані, Данії, Конго, Мексиці та на Кубі.
Далі у просторі “Минулого” потрапляємо до зали, присвяченої переосмисленню документальних матеріалів воєнного часу. При вході – фотоколаж Яни Кононової “Пороги”. За своєю геометрією він нагадує вівтар. У роботі мисткиня поєднує фрагмент діорами “Облоги Ізмаїла” та свої чорно-білі світлини, зняті впродовж двох років повномасштабного вторгнення. У залі також демонструється відео Ораїб Тукан “Via Dolorosa” (“Шлях скорботи”). Досліджуючи, як медіа працює з жорстокими образами, мисткиня створила роботу з покинутих у радянському культурному центрі в Аммані (Йорданія) відеоплівок.
фотоколаж Яни Кононової “Пороги фото – Іван Станіславський
кадр з фільму Кристіана Ньямпета “Іноді це було прекрасно” фото – Іван Станіславський
У сусідньому просторі, переобладнаному під камерний кінозал, ланцюжок мистецького переосмислення документалістики воєнного часу продовжується. Тут транслюють відео Кристіана Ньямпета “Іноді це було прекрасно”. На думку кураторів, кінострічка змушує глядача замислитись над тим “що створює історію, хто розказує те, що потім стає історією і наскільки та історія, яку ми знаємо, історія про себе, про інших людей, про інші країни, відповідає тому, що там відбувалось”.
Інсталяція Бінти Діа “Мудрість Уаті” одразу привертає увагу своєю контрастністю. Твір відсилає нас до західноафриканської мітології. За словами Катерини Ботанової, співкураторки, – “це історія про те, як можна пам’ятати те, чого вже не існує”. Бінта Діа підіймає у своїй роботі теми жіночих традицій, матріархату як початкової форми устрою в Африці та цінності жіночого волосся, що є важливим елементом культури й традицій тамтешнього народу.
інсталяція Бінти Діа “Мудрість Уаті” фото – Іван Станіславський
Наступні експонати, на думку Ілони Демченко, співкураторки, є структурою взаємности вже самі по собі, адже вони — про волонтерство. Це артефакти, котрі були віднайдені волонтерською організацією “Лівий берег” та відеоарт Романа Хімея, у котрому задокументовано роботу волонтерів. Благодійники відновлюють постраждалі від російської збройної агресії житла і записують традиції й звичаї місць, де їм доводиться працювати.
У залі також представлена робота Антона Шебетка – “Сімеїз”. Вона присвячена підпільному квір-курорту, що виник у Криму в 1990-х. Поряд знаходиться твір, який оповідає про “спільноту”, що створилася випадково. На спіральну котушку намотано 420 біографій людей, що стали учасниками перформансу творчого об’єднання “Відкрита група” та митця Юрія Соколова.
інсталяція Лівого берега “Пам’ятка” та двоканальне відео Романа Хімея “Без хліба, скатертини, кожуха, букета квітів і хреста” фото – Іван Станіславський
робота “Відкритої групи” “Біографія” фото – Іван Станіславський
Проєкт “Територія води” Феліпе Кастельбланко та Лідії Циммерман присвячений руйнуванню та поверненню гармонії, він тісно переплетений з історією корінних народів Анд та Амазонки й цінністю тамтешніх земель. Проблеми далеких заокеанських країв виглядають вкрай релевантними й для України у контексті війни та екологічної катастрофи, спричиненою нею.
Аби тактильно відчути спорідненість і підтримку спільнот аборигенних народів Південної Америки відвідувачам пропонують посидіти у традиційних коконах-краплинках, що були виготовлені та привезені з Колумбії для цього проєкту.
проєкт Феліпе Кастельбланко та Лідії Циммерман “Територія води” фото – Іван Станіславський
традиційні колумбійські гамаки-кокони, проєкт Феліпе Кастельбланко та Лідії Циммерман “Територія води” фото — Софія Соляр
Над фільмом “Лемберг Машина” мисткиня Дана Кавеліна почала працювати ще 2021. Анімаційна стрічка оповідає про часи радянської окупації Львова. Ляльки, головні персонажі роботи, зберігалися у Мелітополі, звідки родом мисткиня. Символічно, що, аби продовжити розповідь про історію загарбництва, мати художниці відправляла їй ляльок з окупованого міста.
Уважні відвідувачі помітили одразу, а дехто дізнається вже покидаючи приміщення Jam Factory: насправді перша робота зустрічає нас ще ззовні. Це двоканальна аудіоінсталяція “Зникомі голоси” Максима Коломійця. Вона включається щогодини та триває 21 хвилину. Поєднуючи музику Максима Коломійця та вірші Віктора Рекала, твір є розповіддю про безповоротне зникнення чогось цінного та надію на нове майбутнє.
кадр анімаційного фільму Дани Кавеліної “Лемберг Машина”
фото – Іван Станіславський
“Структури взаємности” – міжнародний проєкт, що демонструє глядачу абсолютно різні досвіди абсолютно різних спільнот. Тут до взаємодії кураторська група залучила мисткинь та митців не лише з України та інших теренів європейського континенту, а й з далеких країн Африки та Південної Америки, демонструючи, що з їхніми досвідами ми можемо мати набагато більше спільного, ніж здається на перший погляд...
Jam Factory Art Center, найбільший у Львові центр сучасного мистецтва, відкрився торік після 8 років ревіталізації. Артпростір розташований у районі Підзамче, на північ від центру Львова, у колись успішній індустріальній околиці. Тут, у спеціально відновлених приміщеннях, відбуваються виставки, театральні та музичні перформанси, освітні події. Раніше ми писали про пропередній проєкт артцентру - виставку "Памʼяті тої, що памʼятає", осердям якої стала історія життя і творчої практики Аліни Миколаївни Ламах (1925–2020).
також читайте: “НАЦПРОМ — ЦЕ, КОЛИ МИ ЩОСЬ РОБИМО РАЗОМ”. ПРО ВИСТАВКУ ТВОРЧОГО ТАНДЕМА МИКОЛИ МАЦЕНКА ТА ОЛЕГА ТТІСТОЛА “НАЦПРОМ. ПІДГІРЦІ”
Підписуйтеся на наш телеграм-канал Ukrainian Art Digest
Матеріал: Анастасія Курінська