Що писала закордонна періодика та автори у 18-19 столітті про Україну, її народ, культуру, літературу? Виявляється, багато найрізноманітніших матеріалів. А з появою «Енеїди» Івана Котляревського в іноземних мовознавців, культурологів, літературних критиків та мистецьких журналістів додалося ще більше роботи. Розповідаємо про те, як змінився наратив про українську літературу у європейському медійному полі після появи "Енеїди".
Про Україну в Західній Європі писалося багато і здавна. Великої популярності вона здобула в період зародження і розквіту Козаччини. У Франції, Англії, Німеччині, Італії з’являється чимало книг, присвячених історії українського народу, його «козацької республіки», побутові та звичаям. Одночасно, починаючи вже з 15-16 століття набуває слави українська народна поезія, яка своїм змістом і красою здивувала Європу. Слідом за цим з’являються роботи, у яких подавалися короткі інформації про писемну літературу українців, а коли з’явилася 1798 року «Енеїда» Івана Котляревського, цей письменник увійшов майже у всі нариси про нашу країну, спочатку як самобутній український письменник, а далі як письменник, що зайняв певне місце в історії європейських літератур.
Добре зрозумівши вимоги нового часу, прагнення українського народу, поневоленого царизмом, до національного відродження, Котляревський зробив великий і новий крок у розвитку української літератури. Його земляки привітали нового поета як свого «будителя». Уже після появи «Енеїди» він мав таку популярність, що не тільки українці, але й відомі люди інших національностей їхали у тиху Полтаву, щоб з ним побачитися і поспілкуватися.
перші друковані відгуки на твори Івана Котляревського з’явилися, як зараз відомо, у чеській пресі
Перші друковані відгуки на твори Івана Котляревського з’явилися, як зараз відомо, у чеській пресі та пов’язані з діяльністю чеських і словацьких «будителів», які багато зробили для всебічного висвітлення і популяризації української культури. Чехи та словаки перші згадали Котляревського і його «Енеїду» на сторінках своїх друкованих видань. На думку Йосифа Домбровського, чеського славіста, «Енеїда» - жартівливий твір високої вартості й дає багато для розуміння української мови. Не обійшов постаті Котляревського й інший чеський мовознавець та поет Павел Шафарик. У своїй «Історії слов’янських мов і літератур» (1826) при характеристиці української мови він посилається на «Енеїду» і її розмаїтий словник. Твір Котляревського фігурує тут уже як документ мовно-літературних пам’яток кінця 18-го і початку 19-го століття.
1833 року у «Журналі чеського музею» з’являється перший переклад твору Котляревського (пісні Наталки «Ой мати, мати, серце не зважає…») на чеську мову, здійснений відомим поетом і перекладачем Франтішеком Челаковським. Це був початок ближчого зацікавлення чехословацької громадськости доробком українського письменника. Після публікації повної версії оперети Котляревського 1838 року, чеський філолог Вацлав Ганка написав захопливий відгук про твір. Він же написав і некролог «Малоруський поет Котляревський», у якому сказав, що ім’я Котляревського і його твори будуть жити так довго, як українська народна пісня. Ім’я Івана Котляревського згадується дуже часто і в новіших чеських та словацьких виданнях, у 1950-х його «Енеїда» вийшла чеською мовою у серії «Безсмертні», а «Наталка Полтавка» впродовж 1950-60х часто транслювалася по радіо і ставиться багатьма словацькими аматорськими колективами.
Майже одночасно з чеським виданням про Котляревського почали писати і в польській періодиці. Одним з перших сказав своє слово про українського письменника відомий філолог Єжи Самуель Бандтке у статті для часопису Pamietnik Warszawski (1815). Автор цієї статті згадав «Енеїду» Котляревського, як чудовий зразок літератури українською мовою. 1827 року про це ж заговорив Dziennik Warszawski, при тому невідомий автор підкреслив, що німецькі літературознавці уже тепер ламають собі голови, звідки в «Енеїді» таке багатство мови, особливо лексики з її синонімічними формами.
...німецькі літературознавці ламають собі голови, звідки в «Енеїді» таке багатство мови, особливо лексики з її синонімічними формами
Прогресивна частина польської інтелігенції, говорячи про українську мову, у 1830-х рр. уже опирається не лише на зразки народної поезії, але й на літературні твори, зокрема «Енеїду» Івана Котляревського, байки Петра Гулака-Артемовського та інших літераторів. Польські емігранти переносять розмови про українську поезію та літературу на сторінки своїх паризьких видань. В газеті Północ, що виходила друком у столиці Франції у 1830-х роках, була надрукована стаття «Про поезію України», в якій поруч дум і пісень схарактеризовано й «Енеїду» Котляревського, як твір, в якому автор виявив себе більшим майстром «від пародистів французьких та європейських…».
Коли помер Іван Котляревський (1838) у часописі «Розмаїтості», що виходив у Львові, надрукували некролог, у якому було згадано про весь доробок українського письменника. Від цього часу з ім’ям Котляревського у польській пресі в’яжеться не тільки «Енеїда», але й драматичні твори та «Ода до князя Куракіна», при чому «Наталку Полтавку» називають високомистецьким твором, який «може бути окрасою не молодої, а вже повністю сформованої літератури». В 1840-х роках з’являються перші переклади творів Котляревського на польську мову.
Ще за життя Котляревського його ім’я з’явилося в англомовних виданнях США та Британії. Першим популяризатором доброго імені українського письменника англійською мовою була американсько-німецька письменниця Тальві (псевдонім Терези Робінзон). Батько Тальві був професором Харківського університету. З ним у Харкові деякий час жила і його донька Тереза. Тут вона вивчила українську мову, а коли повернулася з батьком додому в Німеччину, почала перекладати англійською та німецькою пісні слов’ян, в тому числі й українські. Її перекладами захоплювалися Гете, з яким Тальві товаришувала, і філософ Йоганн Гердер. 1834 року вона написала велику роботу «Історичний огляд слов’янських мов», яка була опублікована в одному з американських періодичних видань, а 1837 року вийшла окремою книгою німецькою мовою. У своїй праці вона схарактеризувала Івана Котляревського як талановитого автора комічної «Енеїди», а в минулому - «Гетьмана козаків». Цю красиву легенду, що нібито Котляревський був останнім гетьманом козаків, підхопили потім польські емігранти і повторили у вже згаданій газеті Polnoc.
красиву легенду, що нібито Котляревський був останнім гетьманом козаків, підхопили потім польські еміґранти і повторили у французькій газеті Północ
Великим прихильником творчості Івана Котляревського був англійський вчений, професор Оксфордського університету Вільям Морфілл. Він, здається, першим у 1880-х роках читав лекції з україністики британським студентам. Морфілл бував кілька разів в Україні і мав намір взяти участь у відкритті пам’ятника Котляревському, але з різних причин не зміг цього зробити. У своїй статті, надрукованій 1903 року у лондонському журналі «Атене», Морфілл високо оцінив твори Котляревського, його патріотизм, любов до рідної мови. Зараз англійською мовою написано уже кілька десятків ґрунтовних робіт про автора «Енеїди».
Пізніше, особливо впродовж 1840-х років, багато пишуть про Котляревського у німецькій періодиці. Статті про українського автора з’являлися у виданнях Ost und West (1841), Slaven, Russen, Germanen (1843), Slavische Cenral Blaetter, Slavische Blaetter та інших.
Вкінці 19 століття міжнародна критика починає говорити про Котляревського вже не лише як про українського письменника, але і як про автора, творчість якого виходить за національні межі. Його пісню «Віють вітри» перекладає німецькою поет Фрідріх Боденштедт і вона регулярно з’являться у концертних програмах різних країн західної Європи. Стає таким собі міжнародним хітом, якби сказали зараз. Письменник Йоганн Георг Коль у своїй книзі «Подорож Російською імперією та Польщею» (1841) відвів Котляревському і Полтаві окремий великий розділ. Під час подорожі до України Коль відвідав Полтаву, спілкувався з місцевими мешканцями й, у підсумку, записав до своїх подорожніх вражень таке: «Українці дуже люблять свою рідну мову»… Його улюбленим твором української літератури стала, звичайно ж, «Енеїда» Івана Котляревського.
Німецька література про Котляревського досить велика, його твори повністю або частково перекладені німецькою і публікувалися не раз у численних виданнях 19-20 ст.. Творчість Котляревського у своїй «Загальній історії літератур світу в її найхарактерніших представниках» аналізував німецький публіцист та історик літератури Густав Карпелес. Його двотомник з історії світової літератури вийшов друком у Берліні у другій половині 19-го ст. Окремі розділи цієї наукової роботи, в тому числі і про історію української літератури, були перекладені китайською та японською мовами.
В 1840-х роках про Котляревського пишуть також і популярні французькі часописи. 1847 року у La Revue Independante з’являється матеріал з такою характеристикою української мови та творчості українських письменників: «Останнім часом багато письменників України, натхненні любов’ю до рідної мови, почали публікувати вірші, оповідання й інші твори чистою, мелодійною, коректною національною мовою. Котляревський дав їм перший приклад. Крім багатьох пісень і балад, він травестував «Енеїду», з великою простотою і дотепністю…»
Котляревському відведемо місце в історіях літератур світу, що їх писали Л. Сішлер (1887) та К. Кур’є (1879); його «Енеїда» і «Наталка Полтавка» великими уривками друкувалися і в новіших французьких виданнях. Коли 1905 року відомий славіст Луї Леже розпочав викладати українську мову і літературу в «Колеж де Франс», він важливе місце в курсі надав саме Івану Котляревському. Треба сказати, що першими були перекладені на європейські мови пісні, написані Котляревським до «Наталки Полтавки». З ними прийшло ім’я Котляревського до багатьох народів Європи і Америки. Угорський читач ще не знав творів Котляревського, а вже знав пісню «Віють вітри», яку 1841 року опрацював відомий композитор Ференц Ліст на згадку про своє перебування в Україні.
Свого часу високу оцінку одержала творчість Котляревського і в Італії. Після виступу Миколи Драгоманова в журналі «Revista Europa» (1873) про становище української літератури, тут з’являється все більше матеріалів про Україну. Редактором журналу був відомий у Європі мовознавець Анжело де Губернатіс. 1882 року на додачу до часопису він почав видавати ще й багатотомну «Історію світової літератури». У ній він розглядає і твори Котляревського, зокрема дуже тепло говорить про «Наталку Полтавку», порівнюючи її з п’єсою М. Буонаротті-молодшого, надаючи перевагу українському творові. Перший же переклад творів Котляревського на італійську виконав поет та сатирик Джузеппе Джусті.
Матеріал: Григорій Нудьга
Візуал: OneZero