Леопольд Левицький й досі залишається однією з найцікавіших і водночас недооцінених постатей українського мистецтва XX століття. Він надихався найсміливішими проявами модернізму у Кракові та Парижі, працював та творив у суворих реаліях соцреалізму, у часи радянської окупації перетворив своє львівське помешкання на "мистецьку оазу", середовище довіри, моральної безпеки та радості для однодумців… До 120-річчя з дня народження митця в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького відкрили виставковий проєкт "Леопольд Притягальний". Редакторка [естéт] газети Ія Степанюк поговорила з мистецтвознавицею та кураторкою Оксаною Жмурко про особливий магнетизм Леопольда Левицького, його "соцреалізм" і "нонконформізм", самопожертву дружини митця задля збереження його спадщини та візуальну концепцію ювілейної виставки "Леопольд Притягальний". розмова з Оксаною Жмурко, мистецтвознавицею та кураторкою виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів Ія Степанюк: Перше моє питання буде про лаконічну назву виставки "Леопольд Притягальний". Чому винесли саме таку характеристику митця у назву, чому просто "притягальний"? Оксана Жмурко: Гадаю, для людей, які трохи знають про Левицького, назва буде зрозумілою. Річ у тому, що Леопольд Левицький, бувши художником, графіком, скульптором, крім цього всього, мав ще цікаву здатність активно гуртувати навколо себе спільноту близьких йому духом людей мистецтва. Це словосполучення, "Леопольд Притягальний", зустрічаємо у спогадах Романа Корогодського, київського культуролога, який добре знався з Левицьким. Корогодський писав, що склад характеру, мислення й комунікація Леопольда Івановича були такими, що він буквально притягував до себе людей, не дарма ж дружина митця називала його "живим магнітом". І цей магнетизм проявлявся у Левицького ще з часів його студентства, коли він навчався у Кракові, це саме спостерігаємо й під час його, нехай і короткого, "паризького" періоду, але найбільше, звісно, вже у Львові, де йому вдалося створити середовище друзів, однодумців, учнів, послідовників, які і є віддзеркаленням образу "Леопольд Притягальний". Тому ця назва для виставки, як на мене, — дуже влучна. І. С.: Вочевидь, Леопольд Левицький "притягнув" й Вас. Я знаю, що Ви вивчаєте Левицького досить давно. Розкажіть, будь ласка, чому обрали його як героя своїх наукових досліджень. О. Ж.: У 2010 році я прийшла працювати в Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького, який є підрозділом Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (зараз Оксана Жмурко є очільницею цього музею - ред.). Мушу зізнатися, що тоді, попри свою фахову мистецтвознавчу освіту, про Левицького я знала небагато. Років 20 тому постать митця все ще була маловідома і входила у різні навчальні програми дуже "на краєчках", скажімо так. Оксана Жмурко, мистецтвознавиця та кураторка виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів Знайомство з Левицьким у мене починалося з читання мистецтвознавчих розвідок, потім я вже перейшла до спогадів його сучасників (колег і друзів), і саме ці документи дали найкраще розуміння постаті Левицького, складних соціально-політичних умов, в яких він жив і працював. Все це допомогло контекстуалізувати митця. Цікаво було вивчати саме його середовище — людей, які його оточували, яких він притягував. У Левицького було насичене і цікаве (з мистецтвознавчого погляду) життя. Він народився на зламі століть, ріс у провінційному містечку на Тернопільщині, навчався у Краківській академії мистецтв, вдосконалював свою художню майстерність у тогочасному епіцентрі світового авангарду — Парижі, а після Другої світової осів з дружиною у Львові, де жив і працював до своїх останніх днів в суворих реаліях радянського соцреалізму… Були моменти, коли мені здавалося, що вже все зрозуміло про Левицького, все прочитано, описано і систематизовано, але це лише так здавалося, бо його мистецтво настільки багатогранне, що досі може відкриватися під дуже різними кутами. Леопольд Левицький, фото 1963 року надано Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького Леопольд Левицький (посередині) з Йонашем Штерном та Станіславом Коханеком перед поїздкою до Парижа, 1929 надано Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького також читайте: ХРАНИТЕЛІ РІЗДВА. ПРО НАЙДАВНІШІ УКРАЇНСЬКІ РІЗДВЯНІ ІКОНИ РОЗПОВІДАЮТЬ НАУКОВЦІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ У ЛЬВОВІ І. С.: Тобто зараз Леопольда Левицького можна назвати такою собі "темною конячкою" українського мистецтва першої половини XX століття — він не такий популярний як деякі його сучасники, наприклад, те ж подружжя Сельських, але якщо продовжувати його розкривати, то він цілком може "вирватися в лідери"? О. Ж.: Так, потенціал для цього є колосальний. І. С.: Тоді розкажіть, будь ласка, як так трапилося, що попри популярніших сучасників, "свій" музей має саме Леопольд Іванович? О. Ж.: Те, що нині у нас є Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького, це абсолютна заслуга дружини митця — Ґєні Бенціонівни Надлер-Левицької. Вона була його другом, порадником, музою (хоч я й не люблю цього звороту), першим глядачем і критиком його творів, господинею дому… Музей же знаходиться у квартирі, де подружжя мешкало. І ось вона поставила собі за мету зберегти спадщину чоловіка для нащадків, меморіалізувати його постать (хоча "меморіалізація" — це теж не дуже про Левицького, бо це щось "нерухоме", "застигле", а він і його мистецтво — дуже "живі"). "Портрет дружини", 1950-ті. Леопольд Левицький зараз експонується в межах виставки "Леопольд Притягальний" фото: Оксана Данилів Коли родина Ґєні Бенціонівни, виїжджала в еміграцію, то кликали її з собою, але вона відмовилась, сказала, що має подбати про спадщину чоловіка, зробити музей, щоб це все не розпорошилося і збереглося. І їй це вдалося! 1982 року Левицька написала заповіт, згідно з яким Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, тоді це був Львівський музей українського мистецтва, успадкував всю художню спадщину її чоловіка разом з сімейним помешканням, з умовою створення там музею. Тоді Ґєня Беніціонівна ще жила у цій квартирі, а у вітальні дому була імпровізована експозиція. Якщо хтось приїжджав, то вона водила екскурсії, любила товариство, з задоволенням розповідала про мистецтво Леопольда Івановича. Після її смерті, 1988 року, музей вже почав діяти у конвенційному форматі. Втім в 1990-х роках експозиція не працювала через брак коштів, відновили роботу музею 2008 року. Сьогодні Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького має найповніше зібрання творів митця, включно з ескізами та архівними матеріалами, що є дуже цінно. фрагмент постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, 2020 фото: Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького фрагмент постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького, 2020 фото: Художньо-меморіальний музей Леопольда Левицького І. С.: Роботи Леопольда Левицького зараз можна побачити, наприклад, в постійній експозиції "Мистецтво ХХ-ХХІ століть" Краківського національного музею, та й взагалі його твори у різних виставкових проєктах у Польщі — не дивина. Чому так? Яке ставлення польської академії до Левицького? О. Ж.: Левицький народився в міжетнічному шлюбі: його мама була українкою, тато — поляком. У Чорткові на Тернопільщині він навчався у польській гімназії. При заповненні документів для вступу в Академію мистецтв у Кракові, він зазначив, що він є поляком. Левицький мав багато друзів у польському середовищі, намагався підтримувати зв’язок з ними навіть після війни, коли вже жив у Львові. Але в житті мовою спілкування Леопольда Івановича була українська; з дружиною, друзями, колегами говорив українською. Пройшовши досить складний період студентства, з різними випробуваннями (світоглядними та особистісними), Левицький долучився до створення одного з найвідоміших і найактивніших мистецьких об’єднань міжвоєнної Польщі — "Краківської групи". І от, власне, твори саме того часу і є представлені в багатьох музейних збірках в Польщі. Діяльність "Краківської групи" мала велике значення для польського мистецтва, зрештою — і для всього мистецтва Центрально-східної Європи також. Гадаю, саме через це польські колеги вважають Леопольда Левицького важливою фігурою для свого мистецтва. лінорит "Жінка з котом" Леопольда Левицького (справа) та офорт "Метаморфоза кота у жінку" Марка Шагала (зліва) в експозиції виставки "Я, Кіт" у Музеї японського мистецтва та науки Manghha у Кракові, липень 2022 фото: Ія Степанюк скульптура "Музична композиція" (1934-1935 рр.) Леопольда Левицького в експозиції виставки "Краківська група 1932-1937" в Музеї сучасного мистецтва міста Вроцлав, грудень 2018 фото: Музей сучасного мистецтва міста Вроцлав також читайте: "ЧАСТИНА ТВОРЧОГО СПАДКУ КРИЧЕВСЬКОГО У ВАС ВДОМА". ВИДАВЕЦЬ ОЛЕКСАНДР САВЧУК ПРО СВІЙ НОВИЙ ПРОЄКТ І. С.: Виставка "Леопольд Притягальний" присвячена 120-літтю з дня народження митця. Якщо говорити про такі моновиставки, то часто схема їх відвідин виглядає так: ти заходиш в перший зал, читаєш щось про художника (здебільшого ця інформація розміщена на стіні біля входу), потім починається експозиція: ранні роботи, учнівські-студентські ескізи, впродовж виставкового маршруту "митець росте", "художня мова розвивається"... І проблематика, ну, для мене особисто, таких виставок в тому, що коли вже доходиш до "топових" творів, ти просто втомлена і перевантажена візуальним матеріалом, бо довелося передивитися все те, що було до "творчого піку". У виставці "Леопольд Притягальний", де є 5 великих залів, ви вирішили порушити цей (канонічний) хронологічний принцип і побудувати експозицію за образно-тематичним принципом? Розкажіть про це, будь ласка. О. Ж.: Фактично "Леопольд Притягальний" — це п’ять окремих виставок, кожна з яких займає окремий зал: "Шлях творчості" (мініретроспектива), "Місто: Чортків — Краків — Париж — Львів", "Жінка. Дружина. Мама. Родина", "Життя як воно є", "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги". Хронологічний принцип — присутній, але в межах залів, в кожному з них тема починається з 1930-х років і завершується 1960-70-ми роками. Тобто хронологію ми зберегли, але вона не домінує в загальному експозиційному наративі. монтаж виставки "Леопольд Притягальний" фото: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" (зал "Місто: Чортків — Краків — Париж — Львів") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Знаєте, в Левицького є багато мультисюжетних композицій, де в одному творі зібрано кілька різних історій. Цей його художній прийом надихнув мене на таке експозиційне рішення, коли у виставковому просторі є абсолютно різні сюжети (історії), але всіх їх об’єднує один автор. І. С.: На цій виставці представлено багато творів, які свого часу були частиною постійної експозиції Художньо-меморіального музею Леопольда Левицького (експозицію закрили 2022 року, після початку повномасштабного вторгнення), але "Леопольд Притягальний" представив публіці набагато більше робіт, ніж було у камерному музейному просторі на вулиці Устияновича. Розкажіть, що цікавого і, можливо, досі неекспонованого, зараз можна побачити на виставці? О. Ж.: Леопольд Левицький при житті не мав персональних виставок. Потрібно розуміти й історичні реалії, в яких він жив і працював, — це жорсткий радянський пресинг. Так, він вимушено "писав соцреалізм", але й створював багато нонконформістських робіт, як то кажуть, "у шухляду". І, відповідно, ці твори показував тільки дуже вузькому колу. Тепер всі ці праці (і його "офіційне", і так зване, "шухлядне" мистецтво) зараз зберігаються в колекції Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" ( зал "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги") фото: Оксана Данилів фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" (зал "Жінка. Дружина. Мама. Родина") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети На цій виставці ми дістали з фондів роботи, які досі ніколи не експонувалися на такий широкий загал, також ті, які не були введені в науковий обіг, або не були представлені в найбільш знаному досі альбомі творів Левицького авторства Мар’яна Бесаги. Тобто абсолютно точно тут є багато речей, які відвідувачі побачать уперше. Візуальний ряд проєкту ми також формували з авторських портретів друзів і учнів Левицького. Випозичали роботи у наших музейних колег — Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького та із приватної колекції Петра Грегорійчука. фрагмент експозиції виставки "Леопольд Притягальний" ( зал "Коло дому Левицьких: друзі, учні, колеги") фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети І. С.: В межах цього виставкового проєкту Ви також презентували каталог, розкажіть про це видання. О. Ж.: Фактично, це — перший ілюстрований каталог виставки Леопольда Левицького. Досі його каталоги були неілюстровані, бо це були виставки 1930-х років, тоді такі видання здебільшого мали лише перелік назв експонованих творів, без візуального матеріалу. Каталог виставки "Леопольд Притягальний" містить якісні репродукції 135 робіт Левицького, також тут є твір матері Леопольда Івановича пані Ольги Блюс-Левицької та 45 портретів представників кола дому Левицьких. Також у виданні є статті про кожну з тем виставки та архівні світлини, які фіксують важливі моменти з життя митця. Гадаю, це видання буде хорошою згадкою для відвідувачів про ювілейну виставку Леопольда Левицького в Національному музеї у Львові. обкладинка каталогу "Леопольд Притягальний: до 120-річчя Леопольда Левицького" фото: [естéт] газета Новий каталог можна придбати у музейній крамничці. Також для цього виставкового проєкту Музей створив спеціальний аудіогід, який можна слухати безкоштовно, скануючи QR-коди розміщені в експозиції. Виставка "Леопольд Притягальний" триває у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького до 6 вересня. також читайте: ВІД МОДЕРНІЗМУ ДО НЕОАВАНГАРДУ ТА АНДЕРҐРАУНДУ : 15 ВИСТАВОК, ЯКІ ВАРТО ПОБАЧИТИ ЦЬОГО ЛІТА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Наприкінці вересня в Домі Франка відкрилася виставка «Франко. Калейдоскоп», яка є візуальною частиною великого ювілейного проєкту «Великі уродини: 170 років з Франком». Вразити львівську публіку новою експозицією — завдання «із зірочкою», адже «щільність» і якість виставкових проєктів у місті щоразу дивують, а тут ще й ідеться про постать, про яку, здавалося б, уже все розказано й показано… У чому ж особливість цієї виставки й чи вдалося її творцям «впоратися» з тією самою «зірочкою»? зала «Лабіринт»: «ліс» Франкових постатей на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка Імерсивні практики, елементи доповненої реальності, нововіднайдені чи реставровані твори — все те, що ще кілька десятиліть тому спричинило б справжній фурор, сьогодні є абсолютно буденною і практично невід’ємною складовою експозиційного плану ще на етапі його розробки. До того ж планку конкуренції за увагу відвідувача надзвичайно високо підняли приватні галереї, яких за останні роки суттєво побільшало і які у своїй практиці орієнтуються на найкращі зразки подібних закладів у світі. Найперше, що впадає в око, коли заходиш у простір виставки «Франко. Калейдоскоп», — те, що куратор із командою вирішили не гнатися за короткочасним wow-ефектом, а навпаки, зробили ставку на максимальну стриманість, навіть лапідарність, експозиційної будови. Приглушені природні тони оформлення, фактура дерева, напівпрозорий однотонний текстиль, органічна вписаність мистецьких творів у наявні простори вілли Антонія Ув’єри (споруди за адресою: вул. Івана Франка, 150, де розміщено зали для тимчасових експозицій Музею Франка) — усе це робить презентовані роботи головними дієвцями кураторського задуму, виводить на перший план саме їх, дає змогу глядачеві не розпорошувати уваги й зосередитися безпосередньо на суті експозиційного «повідомлення». Куратором виставки став Павло Гудімов, очільник «Я Галереї», а керівником проєкту й одним з ідейних натхненників смислової частини експоплану — Богдан Тихолоз, директор Дому Франка. ЧОМУ «ФРАНКО. КАЛЕЙДОСКОП»? Керівник проєкту Богдан Тихолоз пояснює, що образ калейдоскопа під час попереднього обговорення плану виставки виник не випадково. У поемі Франка «Іван Вишенський» є образ світу як калейдоскопа: у мить молитовного екстазу старець-самітник відчуває, як його душа балансує поміж небом і землею, залишаючи все земне, дочасне і тонучи в морі тонів і фарб божественного гігантського калейдоскопа — нової духовної дійсності. Калейдоскоп — це оптичний прилад, що первісно був саме інструментом дослідження властивостей світла, проте згодом набув ширшого вжитку, аж поки не почав асоціюватися переважно з дитячими забавками. Уже в самому слові «калейдоскоп» містяться три давньогрецькі корені: «красивий», «вид» і «дивлюсь». Особливістю калейдоскопа є його змінність і неповторність результату: з кожним обертом глядач бачить геть інше зображення, і практично немає шансів, що одна й та сама комбінація колись трапиться знову… АЛЕ ДО ЧОГО ТУТ ФРАНКО? За задумом творців проєкту, життя Івана Франка в просторі виставки перетворюється на своєрідний «калейдоскоп», у якому мінливими шкельцями постають Франкові сучасники й життєві обставини; задуми творів — утілені й, на жаль, ні; стереотипи й чутки; міфи й канони, пов’язані з постаттю Доктора Ф., і багато-багато іншого. Та завданням авторів виставки було не буквально розкласти біографію Франка на фактологічні «атоми», а зробити відвідувача співтворцем, співавтором, співрозмовником сократичного діалогу, у якому немає готової відповіді, а лише пропозиція разом пройти певний шлях, «прочитати» історію, закодовану в мистецьких творах, і самотужки знайти відповіді на запитання — інколи складні й навіть дражливі. портрети Івана Франка, фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка також читайте: ОСІННІЙ НАСТРІЙ: 11 ВИСТАВОК ЛИСТОПАДА МІЖ ДНЕМ І НІЧЧЮ Експозиція «Франко. Калейдоскоп» займає шість виставкових залів і, за задумом авторів, ділиться на умовні простори Дня і Ночі. На стінах, окрім мистецьких робіт, можна побачити 60 слів-гештегів (по одному на кожен рік Франкового життя). У «денній» частині експозиції ці слова мають позитивну конотацію (наприклад, «правда», «любов», «пісня», «поезія»), а в «нічній» — навпаки («самотність», «сумнів», «спокуса»). Саме життя Франка запропоновано побачити як сплетіння денної й нічної біографій, як долю, безперечно, геніальної, проте все ж справжньої людини, яка мала почуття, емоції, страхи, зазнавала злетів і падінь, любила й ненавиділа, сподівалася й розчаровувалася. фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка ЛІС «ФРАНКІВ» Перша експозиційна зала має умовну назву «Лабіринт». Вона шокує з порога, адже відвідувач одразу наштовхується (буквально) на справжній «ліс» Франкових постатей — у бронзі, гіпсі, дереві… Погруддя й фігури на повен зріст. Різного розміру. Різної мистецької вартості. Відомих скульпторів (Севери, Крвавича, Одрехівського, Чайки) і невстановленого авторства. Вони стоять просто на підлозі — без високих постаментів і права на розкіш особистого простору. Ця зала символізує засилля стереотипів щодо постаті Франка. Богдан Тихолоз коментує цей простір так: «Подиву гідний парадокс: вічний бунтар і вічний революціонер (без лапок!), войовничий антиконсерватор-радикал, що сміливо руйнував замшілі міфи й стереотипи, рішуче повалював застарілі авторитети, вічний опозиціонер до будь-якої влади, який ніяк не міг (та й, зрештою, й не прагнув) посісти бодай якогось більш-менш прийнятного офіційного становища в суспільній ієрархії та жив лише з власного пера, — за химерною паралогікою Хроносу, перетворився на застиглого на постаменті „великого Каменяра“». зала «Лабіринт»: «ліс» Франкових постатей на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка Ця скульптурна група асоціативно також нагадує нам про інструменталізацію постаті Франка в період радянської окупації. Саме соцреалістичний канон витворив псевдоіконічного, атлетичного й набурмосеного Франка — холодного, пафосного й недосяжного. ТРАПЕЗА ДУХОВНОЇ ПОЖИВИ Здолавши виклики лабіринту, ми втрапляємо на Бенкет життя — гостину Духу, на яку зібралися, вочевидь, на запрошення господаря дому, Франкові сучасники — ті, хто впливав на нього, і ті, хто вчився в нього, хто перебував у гравітаційному полі його інтелекту й творчого самооприявнення. За овальним символічним столом «зібралися» Михайло Драгоманов, Олена Пчілка, митрополит Андрей Шептицький, Михайло Грушевський, Іван Труш, Станіслав Людкевич, Уляна Кравченко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олекса Новаківський. На столі — гасло Франкового батька: «З людьми і для людей». зала «Бенкет» на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка За словами куратора виставки Павла Гудімова, «Бенкет» — це, найперше, простір уяви. Ми не лише фантазуємо, що наші великі можуть метафізично зібратися на розмову за вечерею, а й можемо долучитися до них, розділити Слово і Хліб. Скульптурні портрети визначних Франкових сучасників є також формою діалогу між дуже різними мистецькими поколіннями, адже поруч із роботами Михайла Паращука чи Андрія Коверка цілком природно сусідять погруддя, створені, скажімо, Денисом Шиманським чи Володимиром Семківим. На стінах — побільшені світлини з фондів Дому Франка, які показують нам Франка у вирі його середовищ — серед колег-журналістів, науковців і митців, студентської молоді… зала «Бенкет» на виставці «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка також читайте: “АНАТОЛЬ ПЕТРИЦЬКИЙ. ПОЗА СЦЕНОЮ”: НОВИЙ ВІРТУАЛЬНИЙ ПРОЄКТ НАЦІОНАЛЬНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ УКРАЇНИ ПОВЗ РОБІТНЮ ДО ВНУТРІШНЬОЇ ДИТИНИ Третя зала, напевно, найповніше розкриває багатогранність Франка й пропонує зазирнути в простір сокровенного — творчу лабораторію письменника. На подіумі розміщено розкішний письмовий стіл — з вишуканими різьбленими елементами, вкритий зеленим сукном. Цей предмет меблів геть не в’яжеться з доволі стриманими смаками Франка й тими меморіальними речами, з яких складається експозиція в родинній віллі Франків (вул. Івана Франка, 152). Це й не дивно, адже цей робочий стіл, за яким Франко справді працював, належав редакції газети «Kurjer Lwowski», у якій письменник десять років трудився, за власним визначенням, «у наймах у сусідів». письмовий стіл Івана Франка у редакції газети «Kurjer Lwowski», фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка Світла й простора зала буквально переповнена портретами господаря дому: чудові полотна Івана Труша трохи парадоксально сусідять із графічними роботами Михайла Жука чи Петра Обаля. Світ дитинства ж розкривається передусім через ілюстрації Софії Караффи-Корбут, Анатолія Базилевича, Георгія Якутовича та інших. DE PROFUNDIS Нижні, підвальні зали експозиції присвячено «нічній», містичній і найбільш невтішній сторінці Франкової біографії. Це простори недуги, безсоння, розмов із духами і врешті кінця земного життя. Для Івана Франка 1908 рік став роком нищівного життєвого удару. Письменник, який усе життя забезпечував себе й свою родину власним пером, утрачає здатність володіти руками. Параліч, біль, безсилля тогочасної медицини — все це стало, за словами Богдана Тихолоза, «прологом до невідворотної катастрофи». Експозицію «Хвороби» становлять копії медичної документації Франка, фото його паралізованих і деформованих рук, а також мистецькі твори: скульптури Олексія Абрамова й надзвичайно сильний, упізнаваний портрет пензля Любомира Медведя. Пронизливий, насторожений, недужий погляд крізь темряву — страшно помислити, що саме так дивився на світ великий український геній останні вісім років свого життя. фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка КРІЗЬ СМЕРТЬ ДО НЕПРОМИНАННЯ Два останні зали експозиції — це зали сум’яття й згасання. Мистецькі твори, які тут експонують, інтуїтивно навіюють глядачеві відчуття тривоги, суму, відчаю. Проте є одна тема, про яку надто мало говорять і яка, на превеликий жаль, дуже актуальна сьогодні. Іван Франко був батьком синів, що перебували на фронті. Тож причиною безсоння були не лише біль і численні голоси духів, що намагалися передати свої «телеграми», а й реальний паралізуючий жах за долю дітей, які стали воїнами. Один із віршів Франка, «Чи віщий сон?», відкриває читачеві моторошну картину батьківського безсилля перед імовірною загибеллю сина. …по безсонній ночі, Одній з найтяжчих, наймучительніших, Яких так много я в тім році пережив, Явивсь мені мій син Петро, що в стрільцях Українських тепер у полі служить… Ці рядки написав зболений, змордований недугою Франко в грудні 1915 року. У нічному жахітті син прийшов до батька в довжелезній чорній сорочці й зник, мов привид, щойно той спробував до нього доторкнутися… Тож в експозиції цього простору ми бачимо цілу підбірку, присвячену подвигу й чину Українських січових стрільців, зокрема твори Осипа Куриласа. фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка Підвальні зали експозиції сповнені голосами — і в прямому сенсі слова. У невеликому просторі поруч із виставковою залою «Безсоння» можна послухати моторошні й маловідомі его-документи Франка періоду його недуги — записи снів, видінь, марень. СВІТЛО ПАМ’ЯТІ Остання зала мала б бути найтрагічнішою, проте, як не дивно, це не так. Адже саме відхід Франка став не лише кінцем його страждань, а й кроком до вічної пам’яті й пошанування. Так, тут багато похоронної атрибутики — навіть вінки, які свого часу поклали на могилу класика, фото жалобної процесії, посмертна маска. Але є й багато непроминального світла, яке нагадує, що ми знову можемо повернутися в «день». Розкішний за технікою й палітрою «Ангел смерті» Олекси Новаківського… Ескіз вітража Софії Караффи-Корбут, завдяки якому приміщення справді стає трохи схожим на поминальну каплицю. Біля однієї зі стін — гіпсові ескізи, варіанти того, який вигляд могла б мати могила Франка на Личакові. Та річ у тім, що всі ці поховальні атрибути — це те, про що дбають живі, які хочуть, аби пам’ять не згасала. фрагмент експозиції виставки «Франко. Калейдоскоп» фото: Богдана Мелих / Дім Франка Невтомного, живого, «багатоповерхового», геніального Франка покоління українців люблять саме за цю складність. Його хочеться досліджувати, перевідкривати й перевинаходити для себе. Тому нові й нові покоління митців творять свого Франка й комунікують із ним, наче він їхній живий сучасник. І тому через десятки років нові ідейні натхненники, куратори, музейники зроблять новий оберт «Калейдоскопа» — і він зобразить зовсім інший, зворушливо неповторний візерунок. Проєкт «Великі уродини: 170 років з Франком» Дім Франка зреалізував завдяки підтримці Українського культурного фонду. також читайте: «ТАМ, ДЕ ЖИВЕ СВІТЛО»: У РЕЙК'ЯВІКУ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ДАВНІХ УКРАЇНСЬКИХ ІКОН ІЗ КОЛЕКЦІЇ NAMU Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

29 жовтня в Лондоні завершилися онлайн-торги Modern Discoveries аукціонного дому Sotheby’s, на яких з молотка пішло полотно Івана Марчука «Ранковий туман» (Morning Fog, 1980), удвічі перевищивши нижню межу естімейту. Робота увійшла до трійки найдорожчих лотів торгів, на яких також виставляли твори Едгара Дега, Поля Сіньяка та Анрі Матісса. Іван Марчук, «Ранковий туман» (Morning Fog), 1980, темпера на полотні — лот Sotheby’s Modern Discoveries світлина: Sotheby’s Провенанс і результат продажу Малярський твір «Ранковий туман» надійшов на торги з приватної колекції у Швейцарії. Організатори аукціону зазначають, що нинішній власник успадкував полотно від колекціонера, який придбав його близько 2010 року. При естімейті £35 000 – 50 000 фінальна ціна лота склала £70 400, що на 41% перевищило верхню межу попередньої оцінки. «Ранковий туман» став третім за ціною лотом аукціону — після пейзажів П’єра Ежена Монтезена та Ежена Будена — і випередив «Синього коня I» Франца Марка. Аукціонні рекорди Івана Марчука Рекорд Марчука на публічних торгах належить полотну «Зійшов місяць над Дніпром» (1980). У червні 2024 року на київському аукціоні Goldens його продали за $300 000 з урахуванням комісії при естімейті $150 000 – 200 000. Тоді цей продаж також став рекордом для сучасних українських художників. Наразі найвищий результат Марчука на публічних торгах Sotheby's утримує картина «Щедра планета» (1994), з так званого «американського» періоду художника. У червні 2026 року її продали за €96 000 (при естімейті €40 000 – 60 000). Іван Марчук, «Щедра планета», 1994 — рекорд художника на Sotheby’s світлина: Sotheby’s також читайте: ОЛЕКСА ГРИЩЕНКО НА АУКЦІОНІ MILLON - РЕЗУЛЬТАТИ ПАРИЗЬКИХ ТОРГІВ Контекст торгів та інші митці на Modern Discoveries Modern Discoveries — онлайн-аукціон Sotheby’s, присвячений мистецтву XIX–XX століть: живопису, графіці та скульптурі європейських модерністів. Під час нью-йоркських торгів Modern Discoveries, що відбулися на початку жовтня, продали п’ять полотен авангардиста Давида Бурлюка. Чотири з п’яти лотів суттєво перевищили попередні оцінки експертів (естімейт). Лондонська едиція Modern Discoveries тривала з 22 по 29 жовтня. З 66 лотів продали 59, загальний виторг склав близько £1,33 млн (з урахуванням усіх комісій). Серед найпомітніших продажів аукціону: П’єр Ежен Монтезен (Pierre Eugène Montézin) — «Літній пейзаж. Двоє хлопців рибалять на річці» (Paysage d’été, jeunes pêcheurs) став найдорожчим лотом торгів і пішов за £192 000 при естімейті £15 000 – 20 000, майже вдесятеро більше за верхню межу; Ежен Буден (Eugène Boudin) — «Трувіль, сцена на пляжі» (Trouville, Scène de Plage) продано за £89 600 (естімейт £60 000 – 80 000); Франц Марк (Franz Marc) — «Синій кінь I» (Blaues Pferd I) продано за £64 000 (естімейт £50 000 – 70 000); Андре Бразільє (André Brasilier) — «Сніг у підліску» (Neige en sous-bois) продано за £51 200 (естімейт £20 000 – 30 000); Поль Сіньяк (Paul Signac) — «Пемполь, 27 липня 24» (Paimpol, 27 juillet 24) продано за £44 800 (естімейт £30 000 – 50 000). Також на торгах продали роботи Пабло Пікассо, Марка Шагала, Жоана Міро, П’єра Боннара та П’єра-Огюста Ренуара, а три роботи уродженця Одеси Леоніда Пастернака пішли за £19 200, £6400 та £1664. також читайте: КАРТИНА ЗАМІСТЬ ДЕПОЗИТУ? ЯК ПРАЦЮЄ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

З настанням холодів музейні зали й галерейні простори стають особливо привабливими місцями для осінніх прогулянок. Цього місяця виставковий календар — передусім про колекції та людей, які їх зберігають. Музеї та галереї показують сучасне мистецтво, яке пережило евакуацію через війну, українське бароко та сакральні скарби, деякі проєкти (вимушено) переїхали в укриття, аби мистецтво та його глядачі мали безпечний простір. Зібрали 11 головних виставок листопада у Києві, Львові, Луцьку та Ужгороді у нашій [есте́т]-ичній добірці. Петро Грегорійчук, «Музики», виставка «Грегорійчуки: генеалогія пристрасті», світлина: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького ДЕФРАГМЕНТАЦІЯ РАЮ Де: Музей сучасного мистецтва Корсаків (Луцьк) Коли: з 31 жовтня до 31 січня Це — друга виставка проєкту «Код колекціонера», який луцький музей започаткував цього літа. Перша експозиція знайомила зі збіркою криворізького колекціонера Романа Єрмоленка, тепер у Музеї Корсаків розгорнули колекцію родини Гриньових. Збірка формувалася від 1990-х і нині налічує близько 5000 творів українських митців XX–XXI століть. Має вона й власну драматичну історію: після обстрілів Харкова у 2022 році значну частину творів вдалося врятувати та евакуювати. експозиція виставки «Дефрагментація раю» Музей сучасного мистецтва Корсаків, Луцьк За кураторським задумом Марини Конєвої образи райського саду, біблійні сюжети та мотиви природи тут зіштовхуються з реальністю війни — і рай доводиться буквально збирати з фрагментів. Серед експонованих авторів — Марія Примаченко, Василь Єрмилов, Ілля Чичкан, Борис Михайлов, Василь Цаголов, Роман Жук, Олег Мінько, Ніна Мурашкіна, Віктор Марущенко, Євгеній Павлов та багато інших. СВОЄРІДНІ Де: Палац Потоцьких, Львівська національна галерея мистецтв імені Бориса Возницького Коли: з 17 вересня до 27 грудня Виставка презентує давній український одяг і предмети традиційного побуту з колекції Надії Шумської. Історія збірки почалася в 1990-х, коли Надія разом із родиною долучилася до популяризації традиційного вбрання. Предмети з різних регіонів України вона роками збирала на етнофестивалях — і так поступово сформувала зібрання рідкісного вишитого одягу, давніх килимів, рушників і меблів. традиційний український одяг з колекції Надії Шумської на виставці «СВОЄрідні» у Палаці Потоцьких фото: Львівська національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького В експозиції — вишиті сорочки, спідниці, горсети, запаски, а також 35 манекенів, на яких колекціонерка самостійно скомпонувала цілісні комплекти вбрання. Саме вони дають змогу побачити розмаїття української матеріальної культури та відмінності регіональних традицій. ФЕЄРВЕРК Де: Zenyk Art Gallery (Львів) Коли: з 24 жовтня до 24 січня Концептуальною рамкою нового проєкту Zenyk Art Gallery стало українське бароко — його спадщина та історії меценатства. Виставка об’єднала твори з колекцій Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького, Музею етнографії та художнього промислу, заповідників «Гетьманська столиця» і «Чернігів стародавній», а також кількох приватних збірок. фрагмент експозиції виставки «Феєрверк» у Zenyk Art Gallery фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Тут можна побачити скульптури Йогана Георга Пінзеля, ікони із Собору Різдва Богородиці в Козельці, серію Тамари Грідяєвої «Страждання», а також випозичені артефакти з провідних музейних і приватних колекцій України. БЕЗПЕЧНИЙ ПРОСТІР. МАРІЯ ВАСИЛЕНКО Де: Національний центр «Український Дім» (Київ) Коли: з 22 жовтня до 8 листопада (продовжено до 15 листопада) Після атак на будівлю в жовтні 2022 та травні 2026 року «Український Дім» не зупинив виставкову діяльність, а адаптував її до безпекових умов. Так з’явилася програма «Безпечний простір» — серія виставок сучасних українських митців у нижньому фоє, облаштованому на випадок повітряних тривог. фрагмент експозиції виставки «Безпечний простір. Марія Василенко» в Національному центрі «Український Дім» фото: Національний центр «Український Дім» Першою в межах програми стала персональна виставка Марії Василенко. Мисткиня досліджує безпеку та її відсутність, а також пошук внутрішніх опор у реальності, яка невпинно змінюється, — і з цього вибудовує розмову про особистий досвід людини в умовах невизначеності. Наступними в «Безпечному просторі» покажуть Олексу Манна та Романа Михайлова: їхні виставки не матимуть спільної теми, кожна стане окремим художнім висловлюванням. ГРЕГОРІЙЧУКИ: ГЕНЕАЛОГІЯ ПРИСТРАСТІ Де: Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького Коли: з 16 жовтня до 13 грудня Проєкт об’єднує творчість Петра Грегорійчука та його доньок — Марічки й Зоряни. Доробок батька представлений у різних гранях: поряд із живописом і графікою вперше показують його сатиричні роботи про радянський тоталітаризм, маловідомі абстрактні композиції та панорамні краєвиди Львова й Карпат. фрагмент експозиції виставки «Грегорійчуки: генеалогія пристрасті» в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького фото: Соломія Ткачук для [естéт] газети Марічка Грегорійчук присвячує свої полотна родинному середовищу та батьковій майстерні, де збиралися діти й часто звучала музика. Зоряна ж постає в експозиції як майстриня писанкарства. Окремий акцент — альбом про Петра Грегорійчука, створений його онукою Соломією Ониськів. ОЛЕКСА ШАТКІВСЬКИЙ: МИСТЕЦТВО НА ВІДСТАНІ РУКИ Де: Художньо-меморіальний музей імені Олекси Новаківського (Львів) Коли: з 6 листопада до 3 січня 2023 року Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, чиїм відділом є Художньо-меморіальний музей Олекси Новаківського, вже проводив виставку присвячену Олексі Шатківсьому, експонуючи його графічний доробок. Цього разу мистця пропонують побачити крізь менш відому, але не менш важливу грань його практики — мініатюру. В експозиції — невеликі портрети, пейзажі й натюрморти, виконані в кольорі чи олівцем. Попри невеликий формат, вони зберігають виразний авторський почерк, проте вимагають іншого способу дивитися: уважнішого, повільнішого, камернішого — такого, що змушує підійти ближче, «на відстань руки». Олекса Шатківський. «Ягоди в глечиках», 1962 фото надане Національним музеєм у Львові імені Андрея Шептицького АВТОПОРТРЕТИ НА ТЛІ ЧАСУ ТА МАНДРИ, ЩО ЗАЛИШАЮТЬСЯ НА ПОЛОТНІ Де: Музей Володимира Патика (Львів) Коли: триває (постійна експозиція) До 100-річчя Володимира Патика у Львові презентували оновлений простір музею художника. Після ремонтно-реставраційних робіт тут з’явився простір для майстер-класів, зустрічей і подій. Також музей зробив і реекспозицію двох виставок. «Автопортрети на тлі часу» простежують творчий шлях митця крізь переосмислення власного образу, а «Мандри, що залишаються на полотні» зосереджуються на стосунках Патика з ландшафтом — на малярстві, що увібрало враження від подорожей Україною і світом. Володимир Патик. «Автопортрет», 1984, в експозиції виставки «Автопортрети на тлі часу» фото: Львівська єпархія УГКЦ також читайте: “100 РОКІВ ВОЛОДИМИРУ ПАТИКУ”. ПРО ПРОЄКТ ДО ЮВІЛЕЮ ХУДОЖНИКА ЖИТТЯ. ВІКТОР ГРИГОРОВ Де: Київська картинна галерея Коли: триває Натхненний Джотто, Пікассо та давньоукраїнською іконою, Віктор Григоров працював із розписом, мозаїкою, рельєфом і станковим живописом, а після здобуття Україною незалежності став одним із перших українських митців, які вийшли на європейський артринок. Віктор Григоров. «Жінка і птахи» (фрагмент), 1995 фото: Київська картинна галерея Ретроспектива художника-нонконформіста охоплює весь його шлях — від ранніх студентських робіт і пошуків власного стилю до ескізів монументальних творів для готелів «Чорне море» в Одесі та «Інтурист» у Києві. В експозиції також морські й індустріальні пейзажі, екзотичні сюжети із Заполяр’я та впізнавані твори Григорова в жанрі ню. ОФІС 202. ОЛЕКСІЙ АПОЛЛОНОВ Де: MB Contemporary Art Gallery (Київ) Коли: з 25 жовтня до 8 листопада Персональним проєктом Олексія Аполлонова розпочала виставкову діяльність нова київська галерея MB Contemporary Art Gallery. Його центральний образ — «Homo Kyiviensis», людина київська: мешканець сучасного міста, чий спосіб життя й професійна ідентичність формуються на перетині цифрової культури та креативних індустрій. Аполлонов трактує свого героя з м’якою іронією та емпатією, уважно виписуючи характерні жести, пози й силуети. фрагмент експозиції виставки «Офіс 202» у MB Contemporary Art Gallery фото: MB Contemporary Art Gallery / Instagram Новий цикл «Haute Couture» тут зіставлено з ранішими малярськими та графічними серіями — тож поруч із портретом сучасного киянина з’являються люди інших поколінь, а глядач може простежити, як змінювалася художня мова митця. Встигнути можна до неділі. ТАЇНА Де: Порохова вежа (Львів) Коли: з 8 до 22 листопада У спільному проєкті Амбра та Паліндром звертаються до тем — життя, смерті й любові — як до досвідів, що виходять за межі індивідуального і пов’язують людину з чимось більшим за неї саму. У центрі їхньої уваги — загадкове начало, яке неможливо остаточно осягнути, бо воно щоразу вислизає. Живопис, скульптура й відео стають для авторів різними способами наблизитися до цього непроясненого виміру буття — і надати форму тому, що очевидних обрисів не має. афіша проєкту «Таїна», Порохова вежа, Львів САКРАЛЬНА СКАРБНИЦЯ МУЗЕЮ Де: Ужгородський замок, Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького Коли: триває Дерево здавна було одним із головних матеріалів сакрального мистецтва: в іконописі, скульптурі та декоративно-ужиткових виробах майстри втілювали свої духовні переживання й уявлення про Божественне. Саме дереву і присвятили виставку. З музейної збірки сюди відібрали старовинні ікони, дерев’яну сакральну скульптуру, свічники та хрести — предмети, кожен з яких має власну історію і зберігає сліди роботи давніх ремісників. фрагмент афіші виставки «Сакральна скарбниця музею» Ужгородський замок, Краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького ЩО ЩЕ ПОДИВИТИСЯ? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У київському Музеї Ханенків до кінця листопада можна побачити персональний проєкт Костянтина Зоркіна «Анабазис», а в Хмельницькому художньому музеї до 15 листопада ще триває міжінституційна виставка «На зламі. Український живопис 1980–90-х років». У львівському Палаці Потоцьких до 13 грудня відкрита ретроспектива Петра Гулина «Це ти і я», у Дніпровському центрі сучасної культури — проєкт «Тобі не здалося, ти залишишся назавжди» про мистецькі уявлення «після війни», а у Львівській національній галереї мистецтв імені Бориса Возницького — моновиставка «Інтрига Патриціанки» Софонісби Анґвіссоли, учениці Мікеланджело. також читайте: «ТАМ, ДЕ ЖИВЕ СВІТЛО»: У РЕЙК'ЯВІКУ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ДАВНІХ УКРАЇНСЬКИХ ІКОН ІЗ КОЛЕКЦІЇ NAMU Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Музей Михайла Дзиндри – на сьогодні єдиний музей модерної скульптури в Україні. Попри популярність цього пластичного жанру у Європі та США, у нас модерна скульптура досі залишалася десь у периферійному полі зору як професійних мистецтвознавців, так і широкого загалу шанувальників сучасного мистецтва. Але зараз Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри має усі шанси змінити цю ситуацію і стати своєрідним «чорним лебедем» сучасної української культури, принаймні для цього в установи є геть усі можливості. Цей матеріал вийшов друком у #7/2020 Естет Газети. фрагмент експозиції Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри фото — Естет Газета На початку 1990-х скульптор-модерніст, художник, архітектор Михайло Дзиндра, який прожив в еміґрації майже 50 років, повернувся до вже незалежної України зі США, взявши з собою близько 800 своїх робіт. У передмісті Львова він буквально своїми руками та власним коштом створив музей модерної скульптури та заповів його українському народові. Сьогодні це справді унікальне місце, переступивши поріг якого, відвідувач наче телепортується з тихого передмістя Львова у химерні лабіринти модернізму. РОДИНА «ДЗВІНКИХ КАМЕНЯРІВ» Народився Михайло Дзиндра 8 листопада 1921 року в селі Демня Львівської області, мав братів, які стали знаними у Львові скульпторами, а сестра Ганя була вишивальницею. Демня вважалась старовинним селищем каменярів, що можна помітити по місцевому кладовищу, яке більше нагадує парк наївної скульптури. Селище розташоване на території вапнякового кар’єру, тому майже в кожній сім’ї були майстри каменеобробної справи. У сім’ї Дзиндрів це була справа поколінь. Дуже символічним є й те, що саме прізвище Дзиндра означає «дзвінкий камінь». хата у селі Демня, в якій народився Михайло Дзиндра (світлина 1940-х років) фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" ЕМІҐРАЦІЯ У середині 1930-х років Дзиндра переїздить до Львова, де вивчає сакральну та академічну скульптуру, але війна кардинально змінює його долю: однієї ночі 1944 року він приймає імпульсивне рішення – обмінює свій піджак на велосипед та їде з міста. Велосипедом перетинає кордон зі Словаччиною та оселяється на рік в Братиславі, де у школі для неповносправних дітей викладає декоративну різьбу по дереву. Надовго у Словаччині Дзиндра не затримується, наступним місцем дислокації стає Німеччина — табір для біженців біля Регенсбурга, де скульптор знайомиться з колегами з України та своєю першою дружиною Ольгою. В Німеччині Дзиндра активно працює, вступає до місцевої спілки художників, показує свої роботи на виставках. Твори скульптора того періоду вирізняються своєю реалістичністю та експресивним динамізмом. Михайло Дзиндра (справа) та Осип Танасевич (зліва) у таборі переселенців під Мюнхеном фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" роботи Михайла Дзиндри у каталозі мистецької виставки, що відбулася у листопаді 1947 року у місті Регенсбург фото 1-3 — Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького 1947 року у сім’ї стається горе: після пологів паралізує його дружину. Через її важку хворобу доводиться шукати зручніші умови для життя. Тоді саме виникає можливість переїхати до США. 1951 року сім'я Дзиндри оселяється у передмісті Нью-Йорку — Патнем Веллі. Художник вливається в середовище української артистичної інтелігенції, відкриває для себе світ мистецького різноманіття галерей і музеїв сучасного мистецтва, бере участь у виставках, симпозіумах, конкурсах. На виставці українських митців в українському народному домі в Нью-Йорку знайомиться з Олександром Архипенком — визнаним метром авангардної скульптури у світі. Це знайомство сильно впливає на Михайла Дзиндру. Варто зазначити, що він завжди мав інтерес до модерністських підходів у скульптурі, Михайлові було тісно в традиційних формах. У світі, з якого він вийшов, скульптура була швидше ремеслом — створення пам'ятників, монументів, іконостасів, декору, але не самодостатнім мистецьким твором. Дзиндра ж тяжів до експерименту, свободи пластичного вислову і відсутності обмеження в сюжеті. Переосмислення власної творчості штовхає митця на, здавалося б, нечуваний крок: Дзиндра власноруч знищує всі свої скульптури у жанрі реалізму, що творив з 1945 до середини 1950-х і безповоротно поринає у модернізм. фотопортрет Михайла Дзиндри будинок Дзиндрів у Гадсоні (Флорида, США), за кошти від продажу якого був збудований музей в Україні фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" Після різкого повороту до нового стилю так само різко змінюються і матеріали, якими творив скульптор. Оскільки працював Дзиндра у США архітектом та будівельником, в його роботах з’являються будівельна суміш (часто бетон), японська металева сітка, що слугувала каркасом, та фарби для фасадів. Сам Дзиндра пояснював, що це давало йому змогу швидко втілювати у життя задумані роботи, а не витрачати багато часу на оброблення традиційних для академічної скульптури міцніших матеріалів. Після Нью-Йорку родина Дзиндрів переїздить до Флориди. Там вони змінюють кілька помешкань, але завжди то були будинки з великими дворами, де скульптор мав можливість виставляти свої роботи. У певний момент визріла ідея створити для усього творчого доробку митця окремий музей і була вже ця ідея на пів шляху до своєї реалізації (бо був готовий і проєкт, і навіть знайшлося державне фінансування), але не склалося… 1991 року приходить новина, що Україна таки стала незалежною державою, а два роки до цього (1989) померла дружина митця Ольга – ці дві події кардинально змінюють життєві плани Михайла Дзиндри. МУЗЕЙ Становлення незалежної України наштовхнуло скульптора на думку про створення музею сучасного мистецтва на батьківщині, де могли б бути представлені твори митців української діаспори. 1991 року Михайло Дзиндра вперше за майже півстоліття повертається в Україну. Тут він намагається заново влитися у мистецьке життя, налагоджує особисті та професійні зв’язки, знайомить колег зі своєю творчістю, організувавши кілька виставок фотографій своїх скульптур. Десь у цей же час він знайомиться з пані Софією, яка стала його другою дружиною. За 5 років вони разом перевозять велику частину скульптур з Флориди до Львова. Михайло Дзиндра пробує залучити локальних меценатів для реалізації проєкту музею, але підтримки знайти не вдається, що спонукає Дзиндру за власні кошти купити ділянку та самостійно побудувати приміщення музею. Локальна художня спільнота не виявила великого ентузіазму в комунікації з новоствореним музеєм і його засновником, так само й українська музейна аудиторія була ще не готова його сприйняти, в той час, як для західного світу модерністична скульптура та музеї, присвячені їй, були вже зовсім не новим та цілком звичним явищем. завантаження першого контейнера робіт Михайла Дзиндри до України фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" перші партії скульптур Михайла Дзиндри перевезені зі США в Україну фото з книги Софії Дзиндри "Довга дорога додому" Музей модерної скульптури Михайла Дзиндри розташувався поблизу соснового лісу, на краю селища Брюховичі у передмісті Львова. Оскільки першочерговою ідеєю було створення музею просто неба, Михайло Дзиндра обрав для її втілення територію з лісовим ландшафтом. Цей задум втілити не вдалося через нестійкість скульптур до мінливої української погоди. На галявині музею перманентно розташовано лише кілька скульптур. Зараз Музей є сектором Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького. Постійна експозиція Музею налічує понад 800 робіт скульптора, серед яких абстрактні скульптури відкритої форми, сюжетні композиції та рельєфи. Попри унікальність експонатів та музейного простору, через своє розташування він довгий час залишався поза увагою широкої аудиторії. фрагмент експозиції Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри фото — Естет Газета Навіть за своєю зовнішньою архітектурною формою, яку спроєктував сам скульптор, музей Дзиндри має риси американського модернізму. Всередині приміщення музею — суцільний виставковий павільйон площею 1450 м2, без жодних перегородок чи стін, умовно частину експозиції виділяє природно освітлена зона. Експозиція музею, яку теж створив Дзиндра, майже не зазнала змін. Оскільки в музеї немає фондосховища, всі 800 скульптур є у постійній експозиції. Вперше двері для відвідувачів Музей відчинив у жовтні 2005 року. На превеликий жаль, рівно рік по тому, восени 2006, після тривалої хвороби, Михайло Дзиндра помер. Зараз музеєм та колекцією опікується дружина митця – пані Софія і Львівська національна галерея мистецтв. Софія Дзиндра фото — Марта Сирко Цьогоріч Музею модерної скульптури Михайла Дзиндри виповнюється 15 років. Основними завданнями, які зараз стоять перед цією відносно молодою інституцією, є переосмислення спадщини конкретного митця у контексті сучасності та трансформація музею у місце активного культурного діалогу на тему становища скульптури в сучасному мистецтві та еміграції українських митців у XX – XXI столітті. Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вчора, 27 жовтня, в паризькому Hôtel Drouot аукціонний дім Millon провів торги Ecole de Paris 20, присвячені митцям Паризької школи. З молотка пішли усі чотири представлені полотна Олекси Грищенка та продано роботи ще близько десятка художників, чиї біографії пов'язані з Україною. Олекса Грищенко, «Гроза в Сарі» (Orage à Sare) світлина: аукціон Millon Що таке Паризька школа Паризькою школою називають міжнародну спільноту художників (здебільшого іммігрантів), які в першій третині XX століття жили та працювали в Парижі — передусім на Монмартрі й Монпарнасі. У цьому середовищі було багато вихідців з України. Їхній внесок в історію світового мистецтва свого часу детально дослідила мистецтвознавиця Віта Сусак у монографії «Українські мистці Парижа. 1900–1939». До книжки увійшов перелік понад 250 митців українського походження, які жили й працювали у французькій столиці. На початку 1920-х, у «другій хвилі» еміграції до Парижа прибули зокрема й Олекса Грищенко, Михайло Андрієнко-Нечитайло та Василь Хмелюк — роботи всіх трьох були представлені на вчорашніх торгах Millon. Олекса Грищенка на аукціоні Millon Олекса Грищенко (Alexis Gritchenko, 1883–1977) народився в Кролевці на Сумщині, а після 1919 року через Стамбул (тоді Константинополь) і Грецію дістався Франції, де прожив понад пів століття. Усі чотири роботи Грищенка, представлені на торгах Millon, було створено в 1950-х, у зрілий період творчості митця. Вони походять з приватної родинної колекції. Як зазначає аукціонний дім, перша власниця картин була подругою Грищенка, познайомилася з художником ще у Стамбулі, а згодом, уже в Парижі, придбала серію його полотен, які відтоді передавалися в спадок в її родині. також читайте: ДАВИД БУРЛЮК НА АУКЦІОНІ SOTHEBY’S - РЕЗУЛЬТАТИ ТОРГІВ MODERN DISCOVERIES Результати продажів робіт Олекси Грищенка: «Букет із колосками пшениці» (Bouquet aux épis de blé, 1957) продано за €8 500 (естімейт €5 000 – 6 000). «Гроза в Сарі» (Orage à Sare) продано за €6 000 (естімейт €5 000 – 6 000). Полотно експонувалося на персональній виставці Грищенка в паризькій галереї André Weil 1950 року. «Пейзаж Санта-Клари» (Paysage de Santa Clara, 1956) продано за €6 000 (естімейт €6 000 – 8 000). «Композиція з омаром» (Composition au homard, 1954) продано за €6 000 (естімейт €4 000 – 6 000). Найкращий результат показав квітковий натюрморт «Букет із колосками пшениці»: його ціна перевищила верхню межу естімейту більш ніж на 40 %. Олекса Грищенко, «Букет із колосками пшениці» (Bouquet aux épis de blé), 1957 світлина: аукціон Millon Аукціонний рекорд Олекси Грищенка Аукціонний рекорд Олекси Грищенка належить полотну «Відчинене вікно, Ментона» (Open Window, Menton), проданому на Sotheby's у Лондоні в червні 2008 року за £67 250. Роботи художника зберігаються в колекціях MoMA, Фонду Барнса у Філадельфії, Центру Помпіду в Парижі та Королівському художньому музеї в Бельгії. Інші митці Паризької школи родом з України на торгах Millon Окрім робіт Грищенка, на торгах були представлені твори художників-емігрантів, народжених в Одесі, Києві, Дніпрі, Кременчуці та інших містах України. Найбільше зростання ціни серед них показав «Портрет» (бл. 1935) Василя Хмелюка: картину продали за €2 000 при естімейті €600 – 800. Також успішно продано роботи Олександра Альтмана, Адольфа Федера, Сергія Гре (Черевкова), Бориса Пастухова, Петра Грімма, Михайла Андрієнка-Нечитайла, Олександра Фазіні, Самуїла Грановського, Ісаака Пайлеса, Романа Яроша та Лазаря Воловика. Василь Хмелюк, «Портрет», бл. 1935 світлина: аукціон Millon Загалом на торгах Ecole de Paris 20 було представлено 229 лотів, із яких продано 164. Найдорожчим лотом стала робота польської художниці єврейського походження Мели Мутер. Її «Жінки на березі Рони в Авіньйоні» пішли з молотка за €90 000. Ціни у матеріалі наведено за даними аукціонного дому Millon, без урахування комісії покупця. також читайте: КАРТИНА ЗАМІСТЬ ДЕПОЗИТУ? ЯК ПРАЦЮЄ ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

17 жовтня в Національній галереї Ісландії відкрилася виставка «Там, де живе світло: українські ікони крізь століття». На ній представили 32 ікони з колекції Національного художнього музею України (NAMU), створені від кінця XII до початку XIX століття. Експозиція охопила сім століть українського сакрального мистецтва. Виставка українських ікон з колекції NAMU в Національній галереї Ісландії, Рейк'явік фото: Elísa B. Guðmundsdóttir, надано NAMU Про це нашому виданню повідомили в Національному художньому музеї України. Від Візантії до бароко: що показують на виставці Виставка простежує, як розвивався український іконопис: починається з візантійських впливів, переходить до засвоєння готичних і ренесансних традицій і завершується розквітом бароко. Це один із найповніших оглядів українського іконопису, які показували міжнародній аудиторії, кажуть організатори. До виставки увійшли твори, що належать до найцінніших у колекції NAMU. Кураторка проєкту — Олександра Шевлюга, кандидатка мистецтвознавства, дослідниця українського мистецтва, завідувачка відділу стародавнього мистецтва NAMU. Спільний проєкт музеїв України та Ісландії Виставку організували Національна галерея Ісландії, Національний музей Ісландії та Національний художній музей України за підтримки Міністерства культури та Міністерства закордонних справ Ісландії. Підготовка тривала понад рік. «Ідея цього проєкту виникла з бажання підтримати наших колег в Україні та водночас зробити українську культурну спадщину видимою для міжнародної аудиторії. Нам пощастило жити в одній із наймирніших країн світу, і ми хотіли простягнути руку допомоги колегам, які вже кілька років працюють у надзвичайно складних обставинах», — директорка Національної галереї Ісландії Інгібйорг Йоханнсдоттір Монтаж виставки українських ікон з колекції NAMU в Національній галереї Ісландії, Рейк'явік фото: Elísa B. Guðmundsdóttir, надано NAMU також читайте: У ЛУВРІ ВІДКРИЛАСЯ ВИСТАВКА ІКОН З КОЛЕКЦІЇ МУЗЕЮ БОГДАНА І ВАРВАРИ ХАНЕНКІВ Ікони як історія країни До 2022 року ці ікони входили до постійної експозиції NAMU. Після початку повномасштабного вторгнення її демонтували, щоб зберегти твори. Відтоді значна частина колекції недоступна для відвідувачів. Ісландська виставка дає змогу знову показати ці роботи глядачам. На відкритті виставки «Там, де живе світло: українські ікони крізь століття» Юлія Литвинець, генеральна директорка NAMU, подякувала уряду Ісландії, Національній галереї та Національному музею Ісландії за підтримку. «Кожна з цих ікон розповідає не лише історію українського іконопису, а й історію нашої країни та нашого музею. У ці складні часи ісландські колеги простягнули нам руку допомоги — як у збереженні найцінніших культурних надбань, так і в популяризації українського мистецтва», — Юлія Литвинець Виставка українських ікон з колекції NAMU в Національній галереї Ісландії, Рейк'явік фото: Elísa B. Guðmundsdóttir, надано NAMU Скільки триватиме виставка Виставка в Рейк'явіку триватиме рік, до 17 жовтня 2027 року. Після цього твори залишаться на відповідальному зберіганні в Ісландії до часу, коли їх можна буде безпечно повернути в Україну. також читайте: УКРАЇНСЬКА НАУКОВИЦЯ РОКСОЛАНА КОСІВ ВЗЯЛА УЧАСТЬ У СИМПОЗІУМІ ПІД ЕГІДОЮ ЛУВРУ ПРИСВЯЧЕНОМУ ПОСТВИЗАНТІЙСЬКОМУ ІКОНОПИСУ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На початок квітня паризький Лувр анонсував проведення міжнародного симпозіуму присвяченого новим підходам у вивченні та дослідженні поствізантійського іконопису. На події зберуться провідні науковці, куратори та спеціалісти цієї сфери зі США, Європи та Близького Сходу, серед них буде й українська науковиця, дослідниця церковного мистецтва, доктор мистецтвознавства Роксолана Косів з доповіддю про провідні українські осередки іконописну XV та першої половини XVII століть. 31 БЕРЕЗНЯ на початку квітня під егідою Лувру відбудеться міжнародний симпозіум “Плоть і позолота: споглядаючи ікони XV-XX століть” присвячений новим підходам у вивченні поствізантійського іконопису колаж — Надія Ярощук для [есте́т] газети Влітку 2023 року у Луврі відбулася виставка "Біля витоків сакрального образу. Ікони з Музею Ханенків", де експонувалося шість унікальних ікон з колекції українського музею. Після початку повномасштабного вторгнення ці реліквії евакуювали до Франції. Операція евакуації, яку у Луврі назвали безпрецедентною щодо характеру і масштабу, проводилася у повній секретності. Тоді до Парижа на зберігання доставили 16 шедеврів церковного мистецтва. Під час презентації цього виставкового проєкту Лувр повідомив про запуск нової інституційної програми дослідження візантійського церковного мистецтва та іконопису Східного Християнства. Також було оголошено про створення у музеї однойменного відділу — Департаменту візантійського та східнохристиянського мистецтва. Програму та відділ фактично було створено 2022 року, але публічно про це оголосили влітку 2023 року саме під час презентації виставки, на якій експонувалися евакуйовані з українського музею реліквії. Тоді Лувр підкреслив свій вектор на майбутню тісну співпрацю з Україною та про заплановані дослідження українського церковного мистецтва. Виставка ікон з колекції Музею Ханенків стала першою міжнародною співпрацею для новоствореного Департаменту візантійського та східнохристиянського мистецтва. Відкриття нової експозиції візантійського та східнохристиянського мистецтва у Луврі заплановане на 2027 рік, її розгорнуть у музейному крилі Denon. фрагмент експозиції виставки "Біля витоків сакрального образу. Ікони з Музею Ханенків" у Луврі, червень 2023 (фото 1, надано МКІП); ікона святих Сергія і Вакха з колекції Музею Ханенків, яка була представлена на виставці у Луврі (фото 2, надано пресслужбою Лувру); ікона святих Платона і Гликерії (VI-VII ст.) з колекції Музею Ханенків, також експонувалася на виставці у Луврі (фото 3, надано пресслужбою Лувру) Власне в межах цієї нової дослідницької програми візантійського церковного мистецтва та іконопису Східного Християнства й відбудеться квітневий симпозіум “Плоть і позолота: споглядаючи ікони XV-XX століть”. У коментарі нашому виданню науковиця Роксолана Косів розповіла, що запрошення на цю подію, яке вона отримала 2 місяці тому, стало для неї несподіваним. Для симпозіуму вона готує доповідь про два провідні українські осередки іконопису — Перемиську іконописну школу XV ст. і Львівську іконописну школу першої половини XVII ст. Роксолана Косів науковиця та дослідниця українського церковного мистецтва, завідувачка кафедри сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв та наукова співробітниця відділу давнього мистецтва Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького “На прикладі цих двох іконописних осередків (Перемиського і Львівського), на симпозіумі я буду говорити як змінювалася українська іконописна традиція і чому так відбувалося”, — каже Роксолана Косів. — “Перемиська школа XV ст. — це, власне, поствізантійська традиція, а іконописці Львівської школи у першій половині XVII століття орієнтувалися на модель і естетику західноєвропейського ренесансу, передовсім італійського”. Роксолана Косів вже понад 20 років досліджує українське церковне мистецтво. У її академічному доробку — близько 100 статей та п’ять наукових монографії, наприклад, книги про українські хоругви, про літургійні покрови на чашу і дискос та про Риботицький осередок церковного мистецтва 1670–1760-х років. Зараз Роксолана Косів завідує кафедрою сакрального мистецтва Львівської національної академії мистецтв та є науковою співробітницею відділу давнього мистецтва Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького. наукові монографії Роксолани Косів фото — Львівська національна академія мистецтв На початку року колекція новоствореного Департаменту візантійського та східнохристиянського мистецтва Лувру поповнилася предметами з приватної збірки албанських колекціонерів Жоржа та Фредді Абу Адалів. Твори з цієї збірки неодноразово експонувалася у європейських музеях. Багато мистецьких робіт з колекції Адалів вважаються знаковими творами в історії світового церковного мистецтва. “Колекція налічує 272 балканських, критських, грецьких, левантійських, мелькітських, російських, трансільванських і волоських ікон”, — йдеться у пресрелізі симпозіуму. Наразі достеменно невідомо, чи є серед предметів збірки саме українські ікони. Роксолана Косів каже, що цю збірку якраз будуть презентувати учасникам симпозіуму, тому у неї буде можливість дослідити її на предмет наявності там українського іконопису. Ми домовилися зустрітися з науковицею після її повернення з Парижа, аби обговорити враження від участі у події, та розпитати чи вдалося відшукати предмети саме українського церковного мистецтва у колекції Лувру. Раніше ми також писали про те, що науковцям Національної академії наук України та британського Музею природознавства (Natural History Museum) вдалося встановити причину руйнування фресок Софійського собору у Києві, які датують 1000 роком нашої ери. Співпраця українських дослідників та фахівців лондонського Музею природознавства має на меті врятувати унікальні пам’ятки українського мистецтва у Софійському соборі Києва. Робота почалася ще до повномасштабного вторгнення Росії на територію України. також читайте: ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖПРОМ МОЖУТЬ ВНЕСТИ ДО СПИСКУ ВСЕСВІТНЬОЇ СПАДЩИНИ ЮНЕСКО Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Календар виставок жовтня видався щедрим на персональні проєкти та ювілеї. У львівському Палаці Потоцьких відкрили ретроспективу Петра Гулина, у київському Музеї Ханенків місто-корабель Костянтина Зоркіна перетворюється на цілий корабель-країну, а львівська галерея “Зелена канапа” святкує своє 20-річчя виставкою… зелених канап. Тим часом у Дніпрі митці уявляють, яким буде наше “після війни”, а в Івано-Франківську можна залишити власний відбиток на глині — щоб згодом повернути її річці. Про ці та інші проєкти — читайте у нашій новій добірці. Фрагмент експозиції виставки “Анабазис” Костянтина Зоркіна в Музеї Ханенків, Київ фото: Музей Ханенків ЦЕ ТИ І Я. ПЕТРО ГУЛИН Де: Палац Потоцьких, Львівська національна галерея мистецтв (Львів) Коли: з 13 жовтня до 13 грудня Персональна виставка Петра Гулина — живописця, графіка, монументаліста, а також учасника першої виставки українського авангарду в Лондоні — запрошує поміркувати над невидимою присутністю Іншого, що повсякчас змінює прочитання мистецького твору. “У творчості Петра Гулина реальність постійно зміщується: звичне набуває рис міфу, фантазія переплітається зі спостереженням, а іронія — з містичним”, — зазначають організатори проєкту. Експозиція зібрала понад 120 живописних полотен митця — від робіт 1960-х років до найновіших творів. Чимало з них глядачі побачать уперше. Фрагмент експозиції виставки Петра Гулина "Це ти і я" у Палаці Потоцьких, Львів фото: Львівська національна галерея мистецтв АНАБАЗИС. КОСТЯНТИН ЗОРКІН Де: Музей Ханенків (Київ) Коли: з 25 вересня до 25 листопада “Анабазис” — логічне продовження проєкту Костянтина Зоркіна “Іменем міста”, який у 2024 році показали в Харківському літературному музеї. Тоді виставка осмислювала досвід міста під час повномасштабної війни. Тепер ця історія масштабується: місто-корабель стає країною-кораблем, що, хоч і пам’ятає свої втрати, все ж шукає та творить зв’язки, які тримають її зсередини. В експозиції — твори-об’єкти Зоркіна 2018–2026 років, зокрема нові роботи та штудії до проєктів “Іменем міста” та “Анабазис”. Твори-об'єкти Костянтина Зоркіна на виставці "Анабазис" у Музеї Ханенків, Київ фото: Музей Ханенків ПРИХОВАНЕ Де: Машинна зала Львівської політехніки (Львів) Коли: з 7 жовтня до 8 листопада Це — головний проєкт щорічного фестивалю “Львівський тиждень скульптури”, який Львівська міська рада реалізує спільно з артцентром “ЯГалерея”. Концептуальною рамкою цьогорічної едиції стала тема “Приховане”: за кураторським задумом Павла Гудімова, у просторі машинної зали Львівської політехніки зібрали пластичні роботи, об’єднані проблемою непроговореного, забутого, недослідженого та маловідомого. Серед експонентів — Ярослав Мотика, Володимир Лобода, Денис Шиманський, Володимир Семків, Сергій Радько, Богдан Кухарський, Kinder Album та інші митці. Скульптури у машинній залі Львівської політехніки, фестиваль "Львівський тиждень скульптури" фото: Національний університет "Львівська Політехніка" ПОВОЄННИЙ САД. МИКОЛА МАЦЕНКО Де: галерея “Політе” (Львів) Коли: триває У галереї “Політе” представили персональний проєкт графіка, живописця й учасника творчої програми “Нацпром” Миколи Маценка. Серед художніх інтенцій автора — створення симетричних, упорядкованих структур, що існують, втім, у нестабільному й крихкому порядку. Світ невблаганно змінюється до невпізнаваності, а мрія художника залишається незмінною — втримати свій “садок вишневий”, у якому можливі умиротворення та добробут. Роботи Миколи Маценка на виставці "Повоєнний сад" у галереї "Політе", Львів фото: Національний університет "Львівська Політехніка" також читайте: “НАЦПРОМ — ЦЕ, КОЛИ МИ ЩОСЬ РОБИМО РАЗОМ”. ПРО ВИСТАВКУ ТВОРЧОГО ТАНДЕМА МИКОЛИ МАЦЕНКА ТА ОЛЕГА ТІСТОЛА “НАЦПРОМ. ПІДГІРЦІ” ТОБІ НЕ ЗДАЛОСЯ, ТИ ЗАЛИШИШСЯ НАЗАВЖДИ Де: Дніпровський центр сучасної культури (Дніпро) Коли: з 19 вересня до 19 грудня Яким ми бачимо своє “після війни”? Яким буде ландшафт, час і стосунки між людьми, коли зникнуть щоденні трагедії та небезпеки? Виставковий проєкт запрошує уявити це майбутнє, але свідомо уникає універсальної відповіді: за кураторським задумом, це радше поетичний роздум про крихкість, турботу та способи уявляти прийдешнє. В експозиції — роботи Анни Звягінцевої, Даші Коломієць, Дениса Панкратова, Любомира Сікача (саме фрагмент його роботи і дав назву виставці), Елени Субач, Анни Тарадіної, Станіслава Туріни та Даші Чечушкової. Виставка "Тобі не здалося, ти залишишся назавжди" у Дніпровському центрі сучасної культури фото: DCCC ВИСТАВКА ДО 20-РІЧЧЯ “ЗЕЛЕНОЇ КАНАПИ” Де: галерея “Зелена канапа” (Львів) Коли: з 13 жовтня до 8 листопада Львівській галереї “Зелена канапа” — 20 років. Ювілейна експозиція, за задумом засновниці виставкового простору Олесі Домарадзької, об’єднала твори сучасних митців, на яких так чи інакше з’являється зелена канапа: від раннього малярського твору Олександра Войтовича, що дав назву галереї й експонується вперше, до робіт, спеціально створених у межах Open Call. Серед авторів тематичних творів — Ярослав Мотика, Сергій Савченко, Яна Гудзан, Михайло Демцьо, Роман Романишин, Данило Мовчан, Софія Сулій та інші. "Зелена канапа" (1999) Олександра Войтовича на ювілейній виставці львівської галереї "Зелена канапа" фото: Зелена канапа СТЕПОВА УКРАЇНА. ОРНАМЕНТ Де: Одеський національний художній музей (Одеса) Коли: триває Виставка презентує орнаменти з альбому 1929 року — 30 літографій традиційного настінного розпису Півдня України. Оригінальне видання повністю створили в Одеському художньому училищі: від експедицій із замальовками до підготовки літографій і шрифту. Проєкт присвятили першому перевиданню альбому, яке підготували видавець Олександр Савчук та Одеський національний художній музей. Літографії настінного розпису Півдня України з альбому 1929 року, Одеський художній музей фото: Одеський національний художній музей також читайте: «ЧАСТИНА ТВОРЧОГО СПАДКУ КРИЧЕВСЬКОГО У ВАС ВДОМА». ВИДАВЕЦЬ ОЛЕКСАНДР САВЧУК ПРО СВІЙ НОВИЙ ПРОЄКТ НЕЗАБУТНИЙ АНДРІЙ КОЦКА Де: Закарпатський обласний краєзнавчий музей імені Тиводара Легоцького (Ужгород) Коли: з 9 до 27 жовтня Андрій Коцка навчався в Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая і належав до того “другого покоління” художників, які, маючи різні стилі та характери, разом створили явище закарпатського мистецтва. Для виставки з фондової збірки музею відібрали шість полотен Коцки 1937–1981 років. Тут можна побачити портрети місцевих верховинок, зображення автентичної дерев’яної архітектури, а також відкрити для себе “монументальну” грань творчості митця. етюд "Школярі з села Тихий" (1937) Андрія Коцки на виставці в Закарпатському краєзнавчому музеї, Ужгород фото: Закарпатський краєзнавчий музей І ТОДІ ФОРМА ПРОДОВЖИЛАСЯ ТАМ, ДЕ ЗАКІНЧИЛОСЯ ТІЛО Де: галерея Асортиментна кімната (Івано-Франківськ) Коли: з 24 жовтня до 7 листопада У новому проєкті міждисциплінарна мисткиня Зоряна Козак представить відеощоденники та об’єкти, створені з “тієї самої” синьої глини, зібраної на березі Бистриці-Надвірнянської. Експозицію доповнить звуковий супровід Сейри. Виставка запрошує до взаємодії: частину об’єктів можна буде змінювати — залишати на них власні відбитки чи деформувати глину. А на закритті проєкту учасники разом повернуть ці об’єкти Бистриці — туди, звідки все почалося. афіша проєкту Зоряни Козак в галереї Асортиментна кімната, Івано-Франківськ ЩO ЩЕ ПОДИВИТИСЯ? Якщо ви пропустили нашу попередню добірку, нагадаємо й про інші виставки, що тривають. У Хмельницькому художньому музеї до середини листопада ще можна встигнути на проєкт “На зламі. Український живопис 1980–90-х років”, у київському Музеї Ханенків до кінця листопада триває файбер-арт виставка нідерландської мисткині Марйо ван Шайк “Боротися < Піклуватися < Грати < Поєднувати”, а в барокових стінах Підгорецького замку тим часом розмістилася персональна виставка Людмили Давиденко. У Київській картинній галереї триває проєкт “Світло і колір”, присвячений 80-річчю Анатолія Криволапа, а в Одеському національному художньому музеї — персональна виставка Андрія Сагайдаковського “Поміж предметів”. також читайте: БАГАТО ЮВІЛЕЇВ, ДОСЛІДЖЕННЯ АРХІВІВ І ФАЙБЕР-АРТ — ЯК МУЗЕЇ ТА ГАЛЕРЕЇ РОЗПОЧАЛИ ОСІННІЙ СЕЗОН Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Вчора, 19 жовтня, студенти заблокували доступ до Лувру на тлі протестів у Франції. Про це повідомила газета Le Parisien із посиланням на керівництво музею та дві профспілки. Музей не зміг відкритися у звичному режимі (о 9-й годині ранку). у Парижі закрився Лувр — студенти заблокували вхід до музею фото: Luc Auffret/Anadolu via Getty Images «Шановні відвідувачі! У зв'язку зі студентськими протестами музей наразі зачинений. Перепрошуємо за завдані незручності», — йдеться в соцмережах музею. За словами джерел газети, цією акцією протестувальники хотіли висловити «свою підтримку» руху старшокласників та засудити «поліцейські репресії». За словами студентів, протест також спрямований на «боротьбу за право навчатися, працювати й жити вільно, у хороших умовах». «Ми з гордістю заявляємо, що блокуємо найбільший у світі музей», – було написано на листівках, розклеєних неподалік Лувру. Керівництво музею зазначило, що в акції протесту беруть участь студенти Школи Лувру (вищий навчальний заклад), а сам музей «просто використовується як майданчик, що притягує велику увагу медіа». у Парижі закрився Лувр — студенти заблокували вхід до музею фото: AFP Як культурні інституції реагують на протести в Парижі Окрім Лувру, на протести відреагували й інші культурні інституції: галерея Hauser & Wirth зачинилася з міркувань безпеки; національна галерея Же-де-Пом скасувала відкриття виставки Стена Дугласа; організатори ярмарку Art Basel Paris скоротили публічну програму, встановили огорожу навколо Великого палацу та посилили охорону. Наслідки заворушень у Франції та реакція влади 19 жовтня міністр юстиції Франції Жеральд Дарманен повідомив, що після хвилі заворушень поліція затримала понад 2300 осіб. Очільник МВС Лоран Нуньєс додав, що під час сутичок постраждали понад 600 співробітників поліції, жандармерії та пожежних служб. Збитки від погромів оцінюють у кількасот мільйонів євро. Того ж дня прем'єр-міністр країни Себастьян Лекорню ухвалив рішення запровадити комендантську годину в деяких містах країни. також читайте: ПАРИЗЬКИЙ МУЗЕЙ Д'ОРСЕ ОГОЛОСИВ ПРОГРАМУ НОВОГО СЕЗОНУ З РЕТРОСПЕКТИВАМИ МОНЕ, КАССАТ ТА БАРТОЛЬДІ Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

Цього тижня паризький відділ аукціонного дому Sotheby’s виставить на торги полотно Клода Моне «Іриси» з колекції Жанни Шлюмберже. Це буде першою появою картини на публіці і на торгах. Експерти попередньо оцінюють її у 22–30 мільйонів євро. презентація лота «Іриси» Клода Моне перед торгами 22 жовтня фото: Sotheby’s Моне написав «Іриси» в 1924–1925 роках, незадовго до смерті. Картина тривалий час зберігалася в приватній колекції й залишалася майже невідомою загалу. Її вихід на ринок став можливим завдяки розпродажу колекції Шлюмберже. Публічна поява «Ірисів» збіглася зі століттям від дня смерті художника, що додатково підігріває медійну увагу до полотна. Ринковий інтерес до пізнього періоду Моне залишається високим: п'ять найдорожчих його робіт, проданих на аукціонах, створені саме після 1914 року. ПРО КАРТИНУ «ІРИСИ» МОНЕ «Іриси» Клода Моне — одна з найбільших його робіт пізнього періоду, її розмір становить 160 × 180,3 см. Пурпурові та жовті квіти, що віддзеркалюються у воді, демонструють характерне для останніх років життя художника тяжіння у бік абстракції. 22 жовтня, разом із цією картиною, на торги виставлять ще 27 лотів, серед яких — пейзаж Моне «Плакуча верба» (1918–1919) з естімейтом у 12 мільйонів євро. також читайте: ДАВИД БУРЛЮК НА АУКЦІОНІ SOTHEBY’S - РЕЗУЛЬТАТИ ТОРГІВ MODERN DISCOVERIES ІСТОРІЯ КОЛЕКЦІЇ ЖАННИ ШЛЮМБЕРЖЕ Історія колекції Шлюмберже не менш цікава, ніж роботи, які у ній були зібрані. Жанна Шлюмберже, спадкоємиця нафтової компанії, сформувала її разом з артдилеркою Катею Гранофф. Гранофф зробила ставку на пізнього Моне тоді, коли це ще не було загальним трендом. Вона викупила ці студійні роботи художника у його сина Мішеля в момент, коли інші французькі колекціонери боролися за полотна ранніх періодів. Шлюмберже не експонувала свою колекцію публічно — доступ до неї мали лише родина та друзі колекціонерки. презентація лота «Плакуча верба» Клода Моне перед торгами 22 жовтня фото: Sotheby’s ІНШІ ШЕДЕВРИ ОСІННЬОГО СЕЗОНУ SOTHEBY'S В ПАРИЖІ Також на жовтневих торгах Sotheby’s очікують ранній триптих Поля Сезанна «Романтичний пейзаж із рибалками» (1862–1864). Оскільки полотно має статус національного надбання Франції, держава зберігає пріоритетне право на його викуп протягом 30 місяців після завершення торгів. Загальну вартість усієї виставленої колекції оцінюють у понад 45 мільйонів євро, тому цей аукціон називають однією з головних подій осіннього артсезону у Парижі. також читайте: КОТИ МАТІССА І ФУДЗІТИ - BONHAMS РОЗПРОДУЄ ПРИВАТНУ КОЛЕКЦІЮ "КОТО-МИСТЕЦТВА" Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com

На онлайн-торгах Modern Discoveries, які у перший тиждень жовтня провів аукціонний дім Sotheby’s, успішно реалізували п’ять полотен авангардиста Давида Бурлюка. Усі представлені твори походять безпосередньо із сімейної колекції художника та його дружини Марусі. картина Давида Бурлюка «Білі хмари» (White Clouds) на аукціоні Sotheby's Modern Discoveries Продані роботи створені у період з 1930 по 1953 рік — під час «американського» періоду життя митця. Торги відзначилися високим зацікавленням з боку колекціонерів: чотири з п’яти лотів суттєво перевищили попередні оцінки експертів (естімейт). Результати продажів робіт Давида Бурлюка: «Нью-Йоркський прибутковий будинок» (New York Tenement) продано за $115,200 (при естімейті $30,000 – 50,000). «Ферма в Колорадо» (Farm in Colorado) продано за $70,400 (естімейт $30,000 – 50,000). «Амекамека, Мексика» (Amecameca, Mexico) продано за $48,640 (естімейт $8,000 – 12,000). «Рибальська станція в Сарасоті, Флорида» (Fishing Station in Sarasota, Florida) продано за $10,240 (естімейт $8,000 – 12,000). «Білі хмари» (White Clouds) продано за $6,144 (естімейт $4,000 – 6,000). Найбільше зростання ціни продемонструвала робота «Амекамека, Мексика», фінальна вартість якої перевищила нижню межу естімейту більш ніж у шість разів, а також «Нью-Йоркський прибутковий будинок», що став найдорожчим лотом серед виставлених на Modern Discoveries полотен Бурлюка. також читайте: НОВИЙ РЕКОРД ІВАНА МАРЧУКА НА SOTHEBY`S - КАРТИНА "ЩЕДРА ПЛАНЕТА" ПЕРЕВИЩИЛА ЕСТІМЕЙТ НА ПОНАД 60 % Давид Бурлюк, картина «Нью-Йоркський прибутковий будинок» (New York Tenement) світлина: Sotheby's Аукціонний рекорд та доля спадщини художника Аукціонний рекорд Бурлюка належить його роботі «У церкві» (1922), проданій на аукціоні Sotheby’s 2007 року. Полотно пішло з молотка за £322,900 (~$650,000). Наступного, 2008 року, його картина «Японський рибалка» була продана за $542,000. 2022 року полотно «Сільський пейзаж» Давида Бурлюка було викрадене окупантами з Херсонського художнього музею. Контекст торгів та інші митці на Modern Discoveries Загалом аукціон Modern Discoveries об'єднав 207 лотів творів імпресіонізму, модернізму та авангарду, із яких було успішно продано 189 робіт на загальну суму $4,88 млн. Окрім творів Давида Бурлюка, серед найпомітніших продажів аукціону відзначилися роботи таких відомих авторів: Едвард Вілліс Редфілд (Edward Willis Redfield) — його пейзаж «Оглядаючи долину» (Overlooking the Valley, 1918) став найдорожчим лотом торгів і пішов з молотка за $320,000 (при естімейті $150,000 – 250,000); Хілла фон Ребай (Hilla von Rebay) — абстрактна безіменна робота 1945 року (Untitled) продемонструвала один із найвищих стрибків ціни, продана за $204,800 (при нижньому естімейті у $30,000); Марія Мартінс (Maria Martins) — скульптурна/модерністська композиція без назви (1945) була реалізована за $19,200. Також на торгах були представлені та продані полотна та графічні твори інших знаних майстрів XX століття, зокрема Пабло Пікассо, Леонори Керрингтон, Едгара Дега, Піта Мондріана. також читайте: ЛОНДОНСЬКІ ТОРГИ SOTHEBY`S ПОБИЛИ ЄВРОПЕЙСЬКИЙ РЕКОРД Підписуйтеся на наші сторінки у соцмережах: Facebook, Instagram, Telegram Сподобався матеріал? ваш донат — додаткова та дуже важлива підтримка для нашого незалежного медіа Маєте новину, пропозиції співпраці чи зауваження щодо контенту? Пишіть на editor@esthetegazeta.com