Search Results

У новоствореній Diogenes Gallery у Львові відкрився дебютний проєкт APOKALIPSYS. Куратори кажуть, що основним ідейником виставки став теперішній час, він унеможливив детальне осмислення подій та випрацювання дистанції до мінливого існування. Організатори проєкту розповіли, що у тривожний час воєнного стану усі їхні плани зазнали змін, але вони прийняли рішення все ж не відкладати "на потім". Тож галерея почала функціонувати з відкриттям першої виставки «APOKALIPSYS». Куратори Аніта Немет та Влодко Костирко роблять спробу окреслити тривання неминучого, що вже настало, включаючи у простір виставки роботи авторок та авторів з дуже різним персональним досвідом, який за час війни ще міцніше вплівся у їхню художню практику. Діапазон часу створення робіт - з 1990 року і до зовсім «свіжих». На виставці представлено твори Каті Лібкінд, Галини Хорунжої Євгеній, Олени Гринчук, Даші Чечушкової, Василя Ткаченка, Влодка Костирка, Сани Шахмурадової, KINDER ALBUM, Лео Троценка, Анатолія Белова, Миколи Рідного та JAN BAČYNSJKYJ. «Важливим аспектом проєкту APOKALIPSYS буде експозиційне доповнення, тож вигляд виставки після відкриття буде зазнавати деяких змін та доповнень», - кажуть куратори. Нова мистецька галерея DIOGENES розташована на площі Стефана Яворського, у центрі Львова. Назва простору інспірована образом давньогрецького філософа Діогена Сінопського, який критикував традиції та вів неординарний спосіб життя. В галереї зазначають, що ідеї мислителя їм близькі, та відображатимуться у підході до виставкових проєктів, що в першу чергу будуть націлені розвивати та підтримувати українське мистецтво. також читайте: ЛУЦЬКИЙ ЦИКЛ РОМАНА МІНІНА Фото: [esthète] газета

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків презентує нову серію монументальних робіт Романа Мініна, яку митець створив впродовж свого перебування у Луцьку. Цикл, створений in situ, зберігає характерну основу творчості Мініна - шахтарський фольклор. Роман Мінін - сучасний український художник, він працює у різних жанрах і медіа, розвиває свій напрямок - трансмонументалізм. Мікс декоративного мистецтва та індустріального стилю в картинах про життя гірників став візитівкою Мініна. Художник вважає, що мистецтво обов’язково має об’єднуватися з новими технологіями. Адже розвинений сучасний світ може замінити або навіть витіснити будь-яку галузь власне культурної діяльності. Свого часу Мінін створив творчий Хаб у Харкові та підтримував творчу соціальну активність і розвиток сучасного цифрового мистецтва у місті. Крім презентації луцького циклу Романа Мініна, організатори запрошують на творчу зустріч з художником. Події відбуватимуться 13 травня о 15:00 (м. Луцьк, вул. Карбишева, 1). також читайте: УКРАЇНА-РОЗП’ЯТТЯ. ПЕРША ВИСТАВКА ПРО НОВИЙ ЕТАП РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ Фото: Музей сучасного українського мистецтва Корсаків

Серія робіт «Partition Anti-Memorial Project» індійської мисткині Прітіки Човдрі стала частиною великого проєкту "Protest Art Call for Participation", що триває в Українському інституті сучасного мистецтва (The Ukrainian Institute of Modern Art - UIMA) в Чикаго. Серія була створена ще 2007 року, але спеціально для виставки в UIMA художниця доповнила її новою роботою про події в Україні. Pritika Chowdhry "What the Body Remembers", 2008 Partition Anti-Memorial Project - один з найвідоміших проєктів Човдрі, який художниця присвятила жертвам депортації, що відбулася під час розділу Британської Індії 1947 року на Індійський Союз і Пакистан. В ході цих подій загинуло близько 2 мільйонів людей. 2007 року мисткиня вперше представила проєкт, який мав на меті привернути увагу до воєнних злочинів, які часто замовчувалися, а саме - зґвалтувань понад 300,000 жінок по обидва боки новоствореного кордону. «Про зґвалтування як окремий вид зброї у війні рідко говорять. Хоча саме ця зброя широко застосовувалася під час Розділу 1947 року, але цей факт не став частиною колективної пам’яті про трагедію, про це забули», - пояснює Човдрі. Вона зазначає, що коли дізналася з новин про численні випадки зґвалтувань у низці українських міст та про те, що територію суверенної держави намагаються розділити на частини, не могла не провести паралелі з подіями, які надихнули її на проєкт Partition Anti-Memorial Project. «Неймовірно бути свідком того, як історія повторюється», - каже мисткиня. Pritika Chowdhry "Scorched Earth", 2022 Нова робота присвячена війні в Україні називається «Випалена земля» (“Scorched Earth”). На випаленій зі шматка марлевої тканини мапі України більш «обгорілими» є ті регіони, які сильніше постраждали від російського вторгнення. Міста Буча, Ірпінь, Харків, Маріуполь позначені майже повністю зітлілими клаптиками. Назва роботи «Випалена земля» апелює до однойменної тактики «випаленої землі», яку широко застосовують російські військові на території України. Виставка триватиме в UIMA (2320 West Chicago Avenue, Chicago, IL, 60622) до 04 червня 2022. також читайте: ARTISTS AGAINST WAR. БЛАГОДІЙНА ВИСТАВКА УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ У БАРСЕЛОНІ Фото: pritikachowdhry.com

Стрічку "Маріуполіс" зняв литовський режисер документального кіно та антрополог Мантас Кведаравічюс, який загинув 2 квітня 2022 року в окупованому Маріуполі, фільмуючи жорстоку реальність війни та злочини російської армії. Цієї суботи фільм покажуть у Варшаві. Поетична картина, що була знята 2015 року, документує будні міста на передовій: чоловік лагодить свою риболовну сітку, два трамваї зіштовхуються – ніхто не постраждав, тяга відремонтована того ж дня; скрипаль дає концерт для невеликої групи робітників заводу, в море падають бомби, але на них ніхто не звертає уваги. «Мої фільми не про війну, а про життя в тіні війни, про життя всупереч війні», - казав про свої роботи Мантас Кведаравічюс Мантас багато років знімав життя Маріуполя. Після початку повномасштабного вторгнення він поїхав у місто документувати воєнні злочини росіян. Кінопоказ організовує Музей сучасного мистецтва у Варшаві, усю детальну інформацію про подію можна дізнатися на їхній Facebook сторінці. також читайте: УКРАЇНЦІ У КАННАХ - UKRAINIAN SHOWCASE @ Cannes Docs

До 22 травня у Парижі триває виставка La condition humaine української художниці Ольги Штейн про авторські рефлексії на тему війни. Історія La condition humaine (фр. “Умови людського існування”) нагадує історію з роману початку XX століття: молода художниця будує кар’єру у столиці рідної країни та готується до своєї першої виставки у Парижі, її майстерня, як безтурботне довоєнне минуле, наповнена картинами, богемними зустрічами та сміхом. На жаль, все раптово змінюється: на місто мисткині падають бомби, поступово забираючи те, що творилося роками. Вона змушена залишити все, що дороге її серцю, та рушити у невідомість. Під час евакуації Ольга продовжувала працювати. Її мистецтво, як і спротив українського народу, продовжує боротьбу, попри всі звірства російської армії. La condition humaine — проєкт, народжений із війни та під час війни. У межах свого візуального всесвіту, художниця веде діалог одночасно з глядачем та з Богом на теми, що диктує нова реальність, яка постала 24 лютого 2022 року. У своїх творах Ольга розмірковує про мученицьку смерть, страждання, героїзм та жертовність. У Парижі виставку української художниці організувала Маша Каліна з Kalina Art Advisory. Проєкт триватиме до 22 травня за адресою 132 rue de Turenne. Частина прибутку буде передана гуманітарним асоціаціям України. 11 травня організатори запрошують взяти участь у конференції - презентації проєкту, запис на подію через електронну пошту. також читайте: ARTISTS AGAINST WAR. БЛАГОДІЙНА ВИСТАВКА УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ У БАРСЕЛОНІ Фото надані пресслужбою Kalina Art Advisory

У Національному музеї історії України у Другій світовій війні відкрили виставку «Україна - розп'яття» про новий виток російсько-української війни. Куратори наголошують, що вперше у світовій музейній практиці створено офлайн-проєкт про війну в реальному часі, тобто під час тієї самої війни. Виставка експонуватиметься у виставковому центрі Музею. Про це йдеться у повідомленні Національного музею історії України у Другій світовій війні. Робота з комплектування музейної колекції розпочалася наприкінці березня. Після визволення Київщини та Чернігівщини вже на початку квітня музейники вирушили в експедиції до вщент поруйнованих м. Ірпінь та Буча, смт Бородянка, Гостомель і Макарів, с. Михайлівка-Рубежівка, Андріївка, Липівка, Маковище, Стоянка, Лук’янівка, Перемога та інших населених пунктів. Автори експозиції прагли за допомогою оригінальних предметів і світлин об’єктивно презентувати світу страшні реалії цієї війни. Один з акцентних експонатів виставки – зранена ікона «Зняття з Хреста», в якій застряг осколок російської міни. Образ із понівеченого ворогом храму Св. Димитрія Ростовського в смт Макарів на Київщині. В експозиції виставки представлено унікальні артефакти повномасштабного зіткнення, що триває просто цієї миті. Серед них карта захоплення м. Київ диверсійними групами й майже весь ворожий склад зброї, якою нищать Україну. Сповіщення про повітряну тривогу, загроза ракетного чи авіаудару, робота військ ППО або приліт... Для мільйонів українців рятівними стали звичайні підвали. Зануритись у реалії життя людей в одному з укриттів смт Гостомель можна в Музеї. Побут мешканців відтворено завдяки автентичним речам. «З 2014 року ми збирали експонати, створювали виставки, розповідали світові про події в Криму, про АТО/ООС і не думали, не здогадувалися, не підозрювали, не вірили, що у планах Росії загарбати всю Україну. Нині перебіг подій війни стрімко змінюється, ворог не відмовляється від своїх загарбницьких цілей, і боротьба триває. Але неодмінно буде Перемога. І тоді потворний образ війни назавжди залишиться з нами у світлинах та відео, а речі, зброя, техніка, просякнуті її мерзенним духом», – розповіли у Музеї війни. У музеї наголошують, що для відвідування виставки потрібна попередня реєстрація. також читайте: РОБОТУ «МОЯ ХАТА, МОЯ ПРАВДА» МАРІЇ ПРИМАЧЕНКО ПРОДАЛИ НА БЛАГОДІЙНОМУ АУКЦІОНІ У ВЕНЕЦІЇ Джерело & фото: Національний музей історії України у Другій світовій війні

В берлінському артцентрі Alte Münze сьогодні, 07 травня, відкривається виставка «Захоплений будинок» (The Captured House). До неї увійдуть твори сучасних українських художників, які в режимі реального часу документують гуманітарну катастрофу в Україні, спричинену нападом росії, та спонукають міжнародну аудиторію до діалогу про Європу як про «наш спільний будинок». Виставка «Захоплений будинок» познайомить європейську аудиторію з творчістю Алевтини Кахідзе, Влади Ралко, Ігоря Гусєва, Антона Логова, Гамлета Зіньківського, Kinder Album та інших сучасних українських художників. Після російського вторгнення 24 лютого 2022 року дехто з них залишився жити та працювати у зоні бойових дій — на Київщині, у Запоріжжі, Харкові, Херсоні та в інших регіонах. В експозиції представлені картини, малюнки та фотографії, що є артхронікою війни в Україні. Так, ключовим образом твору «Колискова» харківської художниці Дар’ї Кольцової є керамічні «метричні книги смерті» у пам’ять про загиблих під час війни українців. До виставки також долучився відомий український художник Тіберій Сільваші. У серії «Щоденник» митець фіксує зміни власного світосприйняття, що відбулися з початку російського вторгнення. Виставку доповнюють репортажні кадри воєнних реалій. Київський журналіст Андрій Баштовий сфотографував 75-річну харків’янку Ларису Олександрівну біля знищеного фасаду її будинку в мікрорайоні Павлове Поле. Фотокореспондент Євген Малолєтка представить серію про оборону Маріуполя воїнами ЗСУ. До проєкту також увійшли останні кадри Макса Левіна з евакуації Ірпеня. У березні фотограф трагічно загинув на Київщині від російської кулі. «Захоплений будинок» експонуватиметься у берлінському артцентрі Alte Münze до 15 травня 2022 року включно. Найближчим часом організатори проєкту (агенція культурного менеджменту PORT., Міністерство культури та інформаційної політики України, Міністерство закордонних справ України та Державне агентство України з питань мистецтв та мистецької освіти) планують показати його у Парижі, Римі та Амстердамі. також читайте: ARTISTS AGAINST WAR: БЛАГОДІЙНА ВИСТАВКА УКРАЇНСЬКИХ МИТЦІВ У БАРСЕЛОНІ Фото - Міністерство культури та інформаційної політики України

Сьогодні у Барселоні відкривається виставка «Artists Against War», яка триватиме з 7 по 27 травня в la nave Escoleta. Проєкт об'єднав митців, які впродовж останніх років стали активними творцями сучасної візуальної культури України. "Це виставка не тільки про переживання війни, не тільки про допомогу Україні через продаж мистецтва... - каже кураторка проєкту Катерина Підгайна. - Це передусім можливість (європейській публіці - ред.) познайомитись з роботами потужних представників української артсцени тут, у Барселоні". Організатори розповідають, що «Artists Against War» про маскулінність і фемінність, про тендітність і силу, про умовну беззахисну оголеність перед війною, про ціну волі, про загальнолюдські цінності - різноманіття, людяність, толерантність, які вибудовувалися декадами, але були поставлені під загрозу після ночі 24 лютого. роботи Ольги Штейн, Олі Берг та Маші Куліковської Серед митців, чиї роботи представлені на виставці - Маша Куліковська, Ніна Мурашкіна, Олексій Золотарьов, Ольга Штейн, Іван Підгайний, Олі Берг. Партнером проєкту виступила фундація Пало-Альто у Барселоні, куратори - Катерина та Іван Підгайні. Більшу частину коштів від продажу експонованих робіт направлять на придбання тактичної медицини, решту – художникам, що взяли участь у проєкті. також читайте: CHRISTIE’S ВІДКРИЛИ БЛАГОДІЙНУ ВИСТАВКУ-ПРОДАЖ НА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ Фото надані пресслужбою Artists Against War

Щороку під час Marché du Film спеціальна професійна програма від Cannes Docs об’єднує авторів, продюсерів та всіх залучених до виробництва повнометражних документальних фільмів фахівців індустрії. Цьогоріч у межах секції Cannes Docs представлять чотири українські проєкти на етапі розробки. Презентацію організовує Docudays UA спільно з Українським інститутом. Розповімо трохи детальніше про кожну з чотирьох стрічок: Залізна сотня Режисерка — Юлія Гонтарук Продюсери — Юлія Гонтарук, Іванна Хіцінська, Олександра Братищенко, Улдіс Цекуліс, Ігор Савиченко Троє молодих добровольців повертаються додому з війни на Сході України. Вони прагнуть віднайти себе в мирному житті. З початком повномасштабної війни, перед ними постали нові виклики. Цей фільм — спроба відчути та побачити світ очима людей, які пройшли війну. Лимани. Бій за рай Режисер — Сергій Лисенко Продюсери — Анна Капустіна, Олександра Кравченко Протягом року в заповіднику «Тузлівські Лимани» на Півдні України колесо життя робить повний оберт, у той час, як люди, що бажають жити у мирі з природою, протистоять тим, хто хоче тільки її використовувати. Прекрасні пейзажі, населені рідкісними звірами та птахами, стають полем битви, яку Іван та Ірина, паркові менеджери та активісти, ведуть проти браконьєрів, рейдерів та корумпованих чиновників. Слухаючи світ Режисерка — Ліза Сміт Продюсери — Ольга Бесхмельниціна, Євген Рачковський Іва не чує світ через інвалідність. Вона — арткураторка та активістка, яка відстоює права людей з інвалідністю. Іва створює проєкти на складні та важливі теми, як-от насильство чи місце жінки у мистецтві. Коли Росія розпочала війну проти України, Іва та її 15-річний син Микита, після важких бомбардувань їхнього рідного Харкова, евакуювались до Львова, а потім до Німеччини, шукаючи безпечного прихистку, подібно до багатьох тисяч інших українських родин. Мир для Ніни Режисерка — Жанна Максименко-Довгич Продюсерки – Люба Кнорозок, Деа Гʼїновці Біль утрати штовхає матір оборонця донецького аеропорту, замордованого російськими найманцями, боротися за покарання воєнних злочинців в українських та міжнародних судах. Слідство може тривати довше, ніж її життя. Проте Ніна не здається та намагається вижити психологічно. Чи це взагалі можливо — примиритися з утратою найдорожчих на війні? Окрім шоу кейсу документальних проєктів, увесь день 21 травня буде присвячено Україні. Тут також пройде індустрійна програма Producers Network, яка щорічно збирає понад 500 кінопрофесіоналів з усього світу для участі в закритих зустрічах та спеціальних фахових подіях. Український інститут вдруге представить шість українських продюсерів у межах спеціальної презентації Ukrainian Producers under the Spotlight. Зокрема на заході будуть присутні: Дар’я Бассель (Moon Man), Ольга Бесхмельниціна (ESSE Production House), Денис Іванов (Arthouse Traffic), Наталія Лібет (Digital Religion), Сашко Чубко (Pronto Film), Володимир Яценко (ForeFilms). До того ж разом із Tallinn Black Nights, Festival Marché du Film покажуть презентаційні матеріали ігрових кінопроєктів: «Камінь. Ножниці. Граната» режисерки Ірини Цілик, ‌«Коли нам було 15» режисерки Анни Бурячкової, «Ля Палісіада» режисера Філіпа Сотниченка, «Я, Ніна» режисерки Марисі Нікітюк. Також 21 травня Black Nights Goes to Cannes представить проєкти у виробництві: «Редакція» режисера Романа Бондарчука, «Дім за склом» Тараса Дроня, «Ти мене любиш?» Тоні Ноябрьової, «Демони» Наталки Ворожбит та «Свято Хризантем» Семена Мозгового. також читайте: CHRISTIE’S ВІДКРИЛИ БЛАГОДІЙНУ ВИСТАВКУ-ПРОДАЖ НА ПІДТРИМКУ УКРАЇНИ Джерело: Docudays UA

Сміливе протистояння України російським загарбникам спричинило попит на все українське за кордоном. Навіть ще до півника васильківської майоліки з Бородянки наші крафтові вироби мали шалений попит, а зараз — і поготів. Група міжнародних організацій за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України проведуть вебінар для майстрів народних художніх промислів і крафту про можливості організації продажів виробів на міжнародних платформах, як-то Amazon, Etsy, Shopify. "Так виглядає звичайний голуб", Лариса Антонова. 2019 Серед тем онлайн-семінару: як розширити географію продажів за межі України, як почати експорт на міжнародних майданчиках, які онлайн-платформи найбільше пасують до продажу виробів, як розширити фінансові можливості у сфері народних художніх промислів і крафту. Подію організовують Рада з розвитку креативної економіки при Кабінеті Міністрів України, "Офіс з розвитку підприємництва та експорту" у співпраці з Маркетинг Інститутом (Естонія), за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики та програми USAID «Конкурентоспроможна економіка України». Заступниця Міністра культури та інформаційної політики України Лариса Петасюк зазначає, що організатори хочуть допомогти нашим майстрам вийти на нові ринки. В межах вебінару учасників навчать, як зареєструвати свій кабінет на маркетплейсах, як продавати вироби та організувати логістику. У такий спосіб майстри зможуть розповісти світові більше про Україну та підтримати економіку держави. Заплановано, що у тренінгу, який відбудеться 27 квітня, візьмуть участь понад 50 незалежних майстрів, власників художніх студій та лідерів осередків, рукодільників. Ознайомитись з деталями та зареєструватись до участі у вебінарі можна на сайті за посиланням. також читайте: КЕРАМІЧНИЙ БЕСТІАРІЙ У ЦЕНТРІ МОНАКО: УКРАЇНСЬКИЙ ВКЛАД У ЄВРОПЕЙСЬКЕ МИСТЕЦТВО Джерело: Міністерство культури та інформаційної політики України

5 квітня Український культурний фонд оголосив про запуск інтерактивної «Мапи культурних втрат», яка буде наочно демонструвати масштаби руйнації пам’яток та об’єктів культури внаслідок повномасштабного військового вторгнення росії на територію України. Надіслати фото- та відеодокази просять до Міністерства культури та інформаційної політики через спеціальний ресурс. Після перевірки та підтвердження інформації, дані будуть зображені на інтерактивній мапі. Мапу можна переглянути за посиланням. Зараз туди внесено вже понад 150 об'єктів. скульптура "Дівчинка з черепахою". Фото з Facebook сторінки Дмитра Живицького 29 березня на мапу потрапив музейно-виставковий центр “Тростянецький”. Приміщення було розгромлене та заміноване, доля експонатів залишається невідома. Після звільнення міста, почали з’являтися численні світлини, які жахали масштабами руйнувань. На одному з таких фото на фоні розгромленої будівлі музею стояла, здавалося б, чудом вціліла дерев’яна скульптура. З’ясувалося, що це робота українського митця Олександра Дяченка. Вона називається «Дівчинка з черепахою», вирізьблена з дуба. Влітку 1986 року Олександр Дяченко був учасником першого в Україні скульптурного симпозіуму, що відбувся у Тростянці, під час якого і була створена ця робота. Ще одна важлива новина прилетіла до нас з Лондона на початку тижня. Там Національна галерея змінила назву картини Дега, на етикетці якої раніше було вказано «Російські танцівниці», на «Українські танцівниці». Про це повідомила британська газета The Guardian. У цій же статті підіймалося питання «лінивого» ставлення авторитетних мистецьких інституцій до атрибуції українського мистецтва та предметів української культурної спадщини. Мовляв, якщо митці народилися на території російської імперії чи СРСР, то, скоріш за все, їх представлять публіці «росіянами». Принаймні, так було до початку війни, зараз же куратори починають ставитися до цього питання уважніше. Справді, «тектонічні зсуви» громадської думки щодо важливості ідентифікувати деяких митців саме як українських просто не можливо не помітити. Соцмережі рясніють дописами про художників, яких у нас «вкрали», - про Рєпіна, Айвазовського, Куїнджі, Малевича та багато інших. Щоправда, зараз у коментарях під майже кожним таким дописом щирі адепти «великой русской культуры» все ще розводять ср*чі про фіктивність такої апропріації. Натомість куратори нью-йоркського MoMA, відкривши у своїй галереї # 507 проєкт "In Solidarity", напевне, хотіли обійти гострий кут, яким могло б стати словосполучення "українські митці" у назві виставки, тому вжили формулювання "митці, народжені на територіях, які зараз є Україною". В експозиції представили твори Луїзи Невельсон, Соні Делоне-Терк, Казимира Малевича, Джанет Собель, Давида Бурлюка та інших. В принципі, таке рішення можна вважати оптимальним для перехідного періоду, адже сперечатися з google-мапою буде складно навіть найзатятішим ревізіоністам історії. фрагмент експозиції "In Solidarity" в MoMA. Фотограф Роберт Ґерхардт Виставки робіт сучасних українських митців відкрилися цього тижня у багатьох містах Європи та Америки. Так, наприклад, у Нью-Йорку зараз можна відвідати виставку графіки «Війна Грибів» Нікіти Кравцова в Українському музеї та проєкт «This is not an ideal time» в Cindy Rucker Gallery. «This is not an ideal time», під кураторством Анастасії Шелест, об’єднав роботи мисткинь Люби Дрозд та Лесі Марущак, а також має змінну складову, що презентуватиме роботи різних українських фотографів. Зараз там експонуються світлини Михайла Палінчака та Романа Пашковського. Леся Марущак "Чотири рибини на продаж", 2022. Фото - Cindy Rucker Gallery У Сіетлі галерея Das Schaufenster та кураторка Анастасія Бабенко запрошують подивитися на ностальгічну інсталяцію Дарії Гусак «The Spring Is So Imminent». Мисткиня Зоя Скоропаденко у співпраці із художньою галереєю The Meloy Art та об'єднанням митців, колекціонерів та кураторів мистецтва «Мистецьке коло Зої» у Парижі організували виставку сучасної та давньої художньої кераміки «О, Кераміка!», яка об'єднала роботи французьких майстрів XVIII - XX століття із нашими сучасниками – канадським українцем Дейлом Дорошем, французом Бернаром Вітуром та Зоєю Скоропаденко, українкою з Монако. В Берліні відкрилася фотовиставка “Україна. Ціна свободи”, яка дає можливість відвідувачам на власні очі побачити біль і страждання мирних людей, зруйновані українські міста та понівечену природу. На експозиції будуть представлені реальні фото з України, знімаючи які, автори часто ризикували власним життям. інсталяція Дарії Гусак «The Spring Is So Imminent». Фото - Anna Mlasowsky Однією з найвидовищніших мистецьких акцій цього тижня на підтримку України став перфоменс "Swimming through" литовської команди митців, журналістів та фотографів. Вони перетворили ставок біля посольства росії у Вільнюсі на «море крові», забарвивши воду у багряний колір. За сценарієм водойму перепливла олімпійська чемпіонка з плавання Рута Мейлутіте. ««Swimming through» — це заклик до дії, аби підтримати український народ, який зараз потерпає від геноциду, що його влаштувала росія, – написала у своєму Twitter Мейлутіте. — Важливо не втратити снаги до дій, дивлячись на жахіття масових вбивств українців і їхні страждання. Ці події не повинні стати нормою». фото - Twitter Рути Мейлутіте Минулого тижня у світі дивилися багато нового українського кіно. Кінокомпанія "Магіка-Фільм" розпочала марафон благодійних показів своїх стрічок. Фільм «Земля Івана» показали у Рейк’явіку та Дубліні, а документалку «Національний музей» - у Варшаві. «Земля Івана» - стрічка про художника, українця і просто доброго чоловіка. Це кіно не лише про митця, воно - про справжню українську душу. У Берліні та Нью-Йорку фільм «Вусатий фанк» розповів глядачам про один з найяскравіших періодів української популярної музики - фанк 1970-1980х. В онлайн-кінотеатрі українського кіно Takflix зараз можна переглянути поетичний фільм «Маріуполіс». На жаль, причина появи стрічки в репертуарі кінотеатру - трагічна. Режисер картини литовець Мантас Кведаравічус загинув у Маріуполі 2 квітня. Мантас багато років знімав життя Маріуполя. Після початку вторгнення він поїхав у місто документувати воєнні злочини росіян. Його стрічка «Маріуполіс» розповідає про повсякденне життя міста, яке знаходилося за крок до бойових дій на Сході України з 2014 року. Прем’єра фільму відбулася у 2016 році на Берлінале. Завершимо наші підсумки тижня новиною, про яку всі вже, напевно, чули, але її можна послухати ще раз. Легендарний гурт Pink Floyd вперше за 28 років релізнув нову композицію. До Девіда Гілмора та Ніка Мейсона приєдналися колишній басист гурту Гай Пратт і Нітін Соні на клавішних. Усе під супровід вокалу Андрія Хливнюка з українського гурту Бумбокс. «Hey Hey Rise Up» випущено на підтримку народу України. Організатори та учасники усіх перелічних подій, крім презентації українського мистецтва у світі, також збирають кошти на підтримку України, співпрацюючи з різними благодійними фондами та організаціями. Деталі можна дізнатися на їхніх вебсайтах та офіційних сторіках у соцмережах. Всі коректні посилання "вшиті" у текст цього матеріалу.

Що писала закордонна періодика та автори у 18-19 столітті про Україну, її народ, культуру, літературу? Виявляється, багато найрізноманітніших матеріалів. А з появою «Енеїди» Івана Котляревського в іноземних мовознавців, культурологів, літературних критиків та мистецьких журналістів додалося ще більше роботи. Розповідаємо про те, як змінився наратив про українську літературу у європейському медійному полі після появи "Енеїди". Про Україну в Західній Європі писалося багато і здавна. Великої популярності вона здобула в період зародження і розквіту Козаччини. У Франції, Англії, Німеччині, Італії з’являється чимало книг, присвячених історії українського народу, його «козацької республіки», побутові та звичаям. Одночасно, починаючи вже з 15-16 століття набуває слави українська народна поезія, яка своїм змістом і красою здивувала Європу. Слідом за цим з’являються роботи, у яких подавалися короткі інформації про писемну літературу українців, а коли з’явилася 1798 року «Енеїда» Івана Котляревського, цей письменник увійшов майже у всі нариси про нашу країну, спочатку як самобутній український письменник, а далі як письменник, що зайняв певне місце в історії європейських літератур. Добре зрозумівши вимоги нового часу, прагнення українського народу, поневоленого царизмом, до національного відродження, Котляревський зробив великий і новий крок у розвитку української літератури. Його земляки привітали нового поета як свого «будителя». Уже після появи «Енеїди» він мав таку популярність, що не тільки українці, але й відомі люди інших національностей їхали у тиху Полтаву, щоб з ним побачитися і поспілкуватися. перші друковані відгуки на твори Івана Котляревського з’явилися, як зараз відомо, у чеській пресі Перші друковані відгуки на твори Івана Котляревського з’явилися, як зараз відомо, у чеській пресі та пов’язані з діяльністю чеських і словацьких «будителів», які багато зробили для всебічного висвітлення і популяризації української культури. Чехи та словаки перші згадали Котляревського і його «Енеїду» на сторінках своїх друкованих видань. На думку Йосифа Домбровського, чеського славіста, «Енеїда» - жартівливий твір високої вартості й дає багато для розуміння української мови. Не обійшов постаті Котляревського й інший чеський мовознавець та поет Павел Шафарик. У своїй «Історії слов’янських мов і літератур» (1826) при характеристиці української мови він посилається на «Енеїду» і її розмаїтий словник. Твір Котляревського фігурує тут уже як документ мовно-літературних пам’яток кінця 18-го і початку 19-го століття. 1833 року у «Журналі чеського музею» з’являється перший переклад твору Котляревського (пісні Наталки «Ой мати, мати, серце не зважає…») на чеську мову, здійснений відомим поетом і перекладачем Франтішеком Челаковським. Це був початок ближчого зацікавлення чехословацької громадськости доробком українського письменника. Після публікації повної версії оперети Котляревського 1838 року, чеський філолог Вацлав Ганка написав захопливий відгук про твір. Він же написав і некролог «Малоруський поет Котляревський», у якому сказав, що ім’я Котляревського і його твори будуть жити так довго, як українська народна пісня. Ім’я Івана Котляревського згадується дуже часто і в новіших чеських та словацьких виданнях, у 1950-х його «Енеїда» вийшла чеською мовою у серії «Безсмертні», а «Наталка Полтавка» впродовж 1950-60х часто транслювалася по радіо і ставиться багатьма словацькими аматорськими колективами. Майже одночасно з чеським виданням про Котляревського почали писати і в польській періодиці. Одним з перших сказав своє слово про українського письменника відомий філолог Єжи Самуель Бандтке у статті для часопису Pamietnik Warszawski (1815). Автор цієї статті згадав «Енеїду» Котляревського, як чудовий зразок літератури українською мовою. 1827 року про це ж заговорив Dziennik Warszawski, при тому невідомий автор підкреслив, що німецькі літературознавці уже тепер ламають собі голови, звідки в «Енеїді» таке багатство мови, особливо лексики з її синонімічними формами. ...німецькі літературознавці ламають собі голови, звідки в «Енеїді» таке багатство мови, особливо лексики з її синонімічними формами Прогресивна частина польської інтелігенції, говорячи про українську мову, у 1830-х рр. уже опирається не лише на зразки народної поезії, але й на літературні твори, зокрема «Енеїду» Івана Котляревського, байки Петра Гулака-Артемовського та інших літераторів. Польські емігранти переносять розмови про українську поезію та літературу на сторінки своїх паризьких видань. В газеті Północ, що виходила друком у столиці Франції у 1830-х роках, була надрукована стаття «Про поезію України», в якій поруч дум і пісень схарактеризовано й «Енеїду» Котляревського, як твір, в якому автор виявив себе більшим майстром «від пародистів французьких та європейських…». Коли помер Іван Котляревський (1838) у часописі «Розмаїтості», що виходив у Львові, надрукували некролог, у якому було згадано про весь доробок українського письменника. Від цього часу з ім’ям Котляревського у польській пресі в’яжеться не тільки «Енеїда», але й драматичні твори та «Ода до князя Куракіна», при чому «Наталку Полтавку» називають високомистецьким твором, який «може бути окрасою не молодої, а вже повністю сформованої літератури». В 1840-х роках з’являються перші переклади творів Котляревського на польську мову. Ще за життя Котляревського його ім’я з’явилося в англомовних виданнях США та Британії. Першим популяризатором доброго імені українського письменника англійською мовою була американсько-німецька письменниця Тальві (псевдонім Терези Робінзон). Батько Тальві був професором Харківського університету. З ним у Харкові деякий час жила і його донька Тереза. Тут вона вивчила українську мову, а коли повернулася з батьком додому в Німеччину, почала перекладати англійською та німецькою пісні слов’ян, в тому числі й українські. Її перекладами захоплювалися Гете, з яким Тальві товаришувала, і філософ Йоганн Гердер. 1834 року вона написала велику роботу «Історичний огляд слов’янських мов», яка була опублікована в одному з американських періодичних видань, а 1837 року вийшла окремою книгою німецькою мовою. У своїй праці вона схарактеризувала Івана Котляревського як талановитого автора комічної «Енеїди», а в минулому - «Гетьмана козаків». Цю красиву легенду, що нібито Котляревський був останнім гетьманом козаків, підхопили потім польські емігранти і повторили у вже згаданій газеті Polnoc. красиву легенду, що нібито Котляревський був останнім гетьманом козаків, підхопили потім польські еміґранти і повторили у французькій газеті Północ Великим прихильником творчості Івана Котляревського був англійський вчений, професор Оксфордського університету Вільям Морфілл. Він, здається, першим у 1880-х роках читав лекції з україністики британським студентам. Морфілл бував кілька разів в Україні і мав намір взяти участь у відкритті пам’ятника Котляревському, але з різних причин не зміг цього зробити. У своїй статті, надрукованій 1903 року у лондонському журналі «Атене», Морфілл високо оцінив твори Котляревського, його патріотизм, любов до рідної мови. Зараз англійською мовою написано уже кілька десятків ґрунтовних робіт про автора «Енеїди». Пізніше, особливо впродовж 1840-х років, багато пишуть про Котляревського у німецькій періодиці. Статті про українського автора з’являлися у виданнях Ost und West (1841), Slaven, Russen, Germanen (1843), Slavische Cenral Blaetter, Slavische Blaetter та інших. Вкінці 19 століття міжнародна критика починає говорити про Котляревського вже не лише як про українського письменника, але і як про автора, творчість якого виходить за національні межі. Його пісню «Віють вітри» перекладає німецькою поет Фрідріх Боденштедт і вона регулярно з’являться у концертних програмах різних країн західної Європи. Стає таким собі міжнародним хітом, якби сказали зараз. Письменник Йоганн Георг Коль у своїй книзі «Подорож Російською імперією та Польщею» (1841) відвів Котляревському і Полтаві окремий великий розділ. Під час подорожі до України Коль відвідав Полтаву, спілкувався з місцевими мешканцями й, у підсумку, записав до своїх подорожніх вражень таке: «Українці дуже люблять свою рідну мову»… Його улюбленим твором української літератури стала, звичайно ж, «Енеїда» Івана Котляревського. Німецька література про Котляревського досить велика, його твори повністю або частково перекладені німецькою і публікувалися не раз у численних виданнях 19-20 ст.. Творчість Котляревського у своїй «Загальній історії літератур світу в її найхарактерніших представниках» аналізував німецький публіцист та історик літератури Густав Карпелес. Його двотомник з історії світової літератури вийшов друком у Берліні у другій половині 19-го ст. Окремі розділи цієї наукової роботи, в тому числі і про історію української літератури, були перекладені китайською та японською мовами. В 1840-х роках про Котляревського пишуть також і популярні французькі часописи. 1847 року у La Revue Independante з’являється матеріал з такою характеристикою української мови та творчості українських письменників: «Останнім часом багато письменників України, натхненні любов’ю до рідної мови, почали публікувати вірші, оповідання й інші твори чистою, мелодійною, коректною національною мовою. Котляревський дав їм перший приклад. Крім багатьох пісень і балад, він травестував «Енеїду», з великою простотою і дотепністю…» Котляревському відведемо місце в історіях літератур світу, що їх писали Л. Сішлер (1887) та К. Кур’є (1879); його «Енеїда» і «Наталка Полтавка» великими уривками друкувалися і в новіших французьких виданнях. Коли 1905 року відомий славіст Луї Леже розпочав викладати українську мову і літературу в «Колеж де Франс», він важливе місце в курсі надав саме Івану Котляревському. Треба сказати, що першими були перекладені на європейські мови пісні, написані Котляревським до «Наталки Полтавки». З ними прийшло ім’я Котляревського до багатьох народів Європи і Америки. Угорський читач ще не знав творів Котляревського, а вже знав пісню «Віють вітри», яку 1841 року опрацював відомий композитор Ференц Ліст на згадку про своє перебування в Україні. Свого часу високу оцінку одержала творчість Котляревського і в Італії. Після виступу Миколи Драгоманова в журналі «Revista Europa» (1873) про становище української літератури, тут з’являється все більше матеріалів про Україну. Редактором журналу був відомий у Європі мовознавець Анжело де Губернатіс. 1882 року на додачу до часопису він почав видавати ще й багатотомну «Історію світової літератури». У ній він розглядає і твори Котляревського, зокрема дуже тепло говорить про «Наталку Полтавку», порівнюючи її з п’єсою М. Буонаротті-молодшого, надаючи перевагу українському творові. Перший же переклад творів Котляревського на італійську виконав поет та сатирик Джузеппе Джусті. Матеріал: Григорій Нудьга Візуал: OneZero