Search Results

Сьогодні, 01 лютого, за китайським місячним календарем настає Новий рік. Твариною-покровителем 2022-го буде тигр. У Китаї тигра вважають царем усіх звірів. Там він символізує владу, силу та опіку над слабкими. У мистецтві країн Азії тигр - частий образ, його використовують як тотем, мотив або символ. Впродовж століть тигри регулярно з’являлися на традиційних для Сходу малюнках тушшю, дереворитах, акварелях, вишивках та у скульптурі. В українському мистецтві тигри - не надто популярне явище, але у цей святковий день для наших читачів ми знайшли кілька цікавих екземплярів. ЛЕОПОЛЬД ЛЕВИЦЬКИЙ, ОБКЛАДИНКА ДО КНИГИ В. СЄРОШЕВСЬКОГО "ПРИГОДИ ТИГРА". 1958 Знайшли цього красеня в Музеї Леопольда Левицького (відділ Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького). Дитяча книга львівського книжково-журнального видавництва, ілюстрована Леопольдом Левицьким (1906-1973), зберігається у їхній музейній колекції. ТАРАС ШЕВЧЕНКО, ТИГР. 1848. ТОНОВАНИЙ ПАПІР, АКВАРЕЛЬ, ОЛІВЕЦЬ В літературі ця робота Тараса Шевченка (1814-1861) зустрічається і під іншими назвами: «Тигр, который растерзал нескольких человек» та «Тигр, що загриз під час Аральської експедиції її чоловіка». ЯКІВ ГНІЗДОВСЬКИЙ, ТИГР. 1972. ЛІНОГРАВЮРА. Яків Гніздовський (1915 - 1985) був частим гостем Нью-Йоркського зоопарку. У своїй автобіографічній статті REFLECTIONS OF THE ARTIST він пише: «… на бронкському експресі все частіше їжджу до зоопарку. Тут мене оточує «природа», а не проблеми людського буття. Тваринам байдуже реаліст я, чи експресіоніст, чи абстракціоніст. Вони не скандалять, коли на моїх малюнках виглядають трохи старшими чи гладшими, ніж вони самі себе уявляють. І, з огляду на моє фінансове становище, з ними мені працювати вигідніше, бо на арахіс грошей поки вистачає…». МАРІЯ ПРИМАЧЕНКО, ТИГР СМІЄТЬСЯ. 1982. ГУАШ Завдяки химерній фантазії Марії Примаченко (1909-1997) тепер ми знаємо як посміхаються тигри. ІВАН ІВАНЕЦЬ, ТИГР. ДЕРЕВОРИТ. ДАТА НЕВІДОМА Тигр Івана Іванця (1893-1946) - доволі несподівана знахідка, адже митець був майстром історичного та батального жанру. Тварини, якщо не брати до уваги коней, зустрічаються у його роботах доволі рідко. Пощастило! ОЛЕКСАНДР ГРЕХОВ. ОФОРМЛЕННЯ КЕЙСІВ ДЛЯ НОУТ-БУКІВ ЗА МОТИВАМИ РОМАНУ "ТИГРОЛОВИ" ІВАНА БАГРЯНОГО. 2021 Художник, ілюстратор, а віднедавна і скульптор, Олександр Грехов каже, що з Багряним у нього давня любов. "Були листівки, наліпки, постери з ним, - розповідає Олександр, - а тепер ще й чохли". Оригінальне оформлення аксесуарів було створене для українського бренду ORNER. АРСЕН САВАДОВ І ГЕОРГІЙ СЕНЧЕНКО, ПЕЧАЛЬ КЛЕОПАТРИ, 1987. ОЛІЯ, ПОЛОТНО “Печаль Клеопатри” є прямим посиланням на картину Дієго Веласкеса «Кінний портрет інфанта Балтазара Карлоса». Саме з цієї роботи тандему "Савадова-Сенченка” починаються дискусії про український постмодерністський живопис. Знайшли фото роботи тут. З Новим (тигровим) Роком! Підготувала: Ія Степанюк

Цьогоріч у лютому незалежному видавництву ist publishing виповнюється 5 років. За цей час його команда реалізувала багато важливих кроссекторальних проєктів, які розширюють уявлення про видавничу справу в Україні. З 2017 року ist publishing створює видання, аналогів яким немає на українському ринку. Як цілісні проєкти, вони містять вагомі мистецький й інтелектуальний складники. Так, команда ist publishing вперше переклала й видала українською такі знакові тексти, як «Розладнаний час» і «Продукування присутності» американського філософа і теоретика літератури Ганса Ульриха Ґумбрехта; культову книжку про мистецтво «Як ми бачимо» Джона Берджера; збірку інтерв’ю всесвітньо відомого французького фотографа Анрі Картьє-Брессона. Понад 5 книжок були відзначені в різні роки на конкурсі «Найкращий книжковий дизайн». Окрім популяризації класичного та сучасного гуманітарного знання, видавництво також проблематизує вкрай актуальні сьогодні теми: екологія й урбаністика, права тварин, новий світ в постковідний час, жіночий досвід соціалізації. ist publishing працює як мале видавництво, у якому виходить до 10 книжок на рік. Вочевидь, ці видання все ще залишаються нішевими й орієнтованими на вузькоспеціальні теми. Але у видавництві їх визначають як нішеві через читацький попит та наклади: середній тираж ist publishing — від 500 до 1000 примірників. З року в рік ist активно створює нові книжкові проєкти, співпрацюючи з провідними дієвцями й інституціями українського культурного сектору. Акцент на всім наболілому слові «проєкти» неспроста: до кожної книжки команда намагається створювати нові унікальні заходи на перетині видавничої діяльності, книжкової ілюстрації, освіти, різних мистецьких практик, нових медіа. Зокрема, за ці роки ist publishing вдалося втілити такі потужні речі: 1. Видавництво вперше готує книжку для українського павільйону 59 Венеційської бієнале, яка проходитиме з квітня до листопада 2022 року у Венеції. Це каталог проєкту «Фонтан виснаження. Висока вода» Павла Макова — художника, практики якого починалися з пошуків спільних рис людського тіла та міського простору на початку 1990-х років, а сьогодні зосереджені на темі «світу після людини». Через свою мистецьку практику та в контексті цьогорічної теми 59 бієнале проєкт Макова «Фонтан виснаження» рефлексує на теми переоцінки соціальних практик, втрати довіри до демократії, стосунків людини з природою та ролі художника у світі перманентних змін. 2. У серпні минулого року ist провели перший альтернативний книжковий фестиваль BOOK CHAMPIONS WEEKEND у просторі Kooperativ. Результат події — 30 учасників із власними стендами, 12 публічних подій та понад 20 спікерів. Фестиваль перевершив уявлення про можливості формату, адже вдалося провести серію портфоліо-рев’ю, воркшопи із шиття власної книжки, дискусії про фотокниги, artist’s talk про артбуки як частину художньої практики та навіть вечірку. 3. Запустили та провели три освітніх програми: курс для 16 ілюстраторів та ілюстраторок з усієї України під менторством Сергія Майдукова; серію лекцій про комікси від Бориса Філоненка; курс для арткритиків за участі українських та іноземних арткритиків, мистецтвознавців, соціологів культури та за менторства Бориса Філоненка. 4. Менш ніж за добу видавництво зібрало кошти на краудфандинговій платформі «Спільнокошт» для видання артбуку «Постійне місце проживання» Сергія Жадана та Павла Макова. З блискавичною швидкістю вдалося зібрати понад 80 000 гривень від небайдужих читачів — можна припустити, що це єдиний такий випадок в українській видавничій справі. 5. Видали перший в Україні комікс для незрячих «Blindman» разом з його авторами Володимиром Гавришем та Андрієм Беницьким. 6. Організували різноформатні події про свої книжки: провели «Blindman. Блайндмен: інклюзивний проєкт» у The Naked Room з нагоди виходу однойменної книги; розповіли в Палаці Мистецтв у Львові про процес створення коміксу «У м'яті»; показали на виставці у The Naked Room фотографії Євгенії Бєлорусець, які увійшли до книги «Цикл лекцій про сучасне життя тварин». 7. Перемогли у 3 з 5 номінацій конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2020» — щорічній премії, яку організовує Міжнародний фестиваль «Книжковий Арсенал» у співпраці з Goethe-Institut в Україні та за підтримки Франкфуртського книжкового ярмарку. Переможцями стали книжки «Знак» від У,Н,А колективу (номінація «Візуальна книга»), «Креативність та інші фундаменталізми» Паскаля Ґілена («Книга для читання»), інклюзивний комікс «Blindman» Володмира Гавриша та Андрія Беницького («Експеримент»). Крім того, книжка «Знак» здобула Гран-прі конкурсу. А вже у 2021 році фіналістами конкурсу «Найкращий книжковий дизайн-2021» стали книжки «Продукування присутності. Що значення не може передати», «Постійне місце проживання», «KYIV» by Sergiy Maidukov. 8. У 2021 році у видавництва нарешті з’явився офіс, де працює команда та приймає гостей: авторів, партнерів та друзів видавництва. Редакція розташована в Києві на Подолі. Вітаємо наших друзів, ist publishing, з ювілеєм; зичимо натхнення та наснаги для видання чергових знакових екземплярів!

На які важливі виставки ще можна встигнути і що нового пропонують шанувальникам мистецтва музеї та галереї у різних містах України? До вашої уваги наша добірка вернісажів & фінісажів останнього тижня січня. У неділю (30/01) завершуються одразу кілька знакових виставок, які сміло можна назвати «Арт проєктами [2021] року». Серед них - видовищне Футуромарення у Мистецькому Арсеналі та ретроспектива творчості Михайла Дзиндри до 100-річчя з дня народження скульптора у Львівській національній галереї мистецтв. Проте цей тиждень багатий і на цікаві вернісажі. Художні ремінісценції про біль 1932-1933 рр. привезла до Харкова канадська мисткиня Леся Марущах, а Мистецький центр «Шоколадний будинок» запрошує усіх, хто встиг «заразитися бацилою» футуризму* на Футуромаренні, продовжити знайомство з арттечією на виставці про Анатоля Петрицького. ФІНІСАЖІ ФУТУРОМАРЕННЯ Київ, Мистецький Арсенал, до 30 січня Проєкт простежує шлях футуризму від «інфікування» ідеями нового мистецтва в 1910-х в Одесі, Києві, Херсоні, Миколаєві до закріплення його у Харкові в 1920-х стараннями Михайля Семенка. Виставка займає 4 тисячі квадратних метрів Мистецького арсеналу. На ній представлені майже півтисячі експонатів. Це і знакові, і маловідомі твори з 19 державних інституцій культури (музеїв, архівів, бібліотек, дослідницьких центрів) та 8 приватних колекцій, архівні документи, фотографії, ігрові та хронікальні кінострічки. Зокрема, це єдині збережені в Україні супрематичні вишивки Ніни Генке-Меллер, а також твори Давида Бурлюка, Вадима Меллера, Олександра Богомазова, Марії Синякової, Бориса Косарева, Сандро Фазіні, Василя Єрмилова, кінокамера і фільми Євгена Деслава та інші. На виставці глядачі також побачать реконструкцію сцени з вистави Ігоря Терентьєва «Дивак», нереалізованого футуристичного архітектурного проєкту Театру масового музичного дійства у Харкові, мультимедійну інсталяцію «Поезомалярство» на вірші Михайля Семенка. Куратори також підготували спеціальні репортажі з експедицій знаковими для України локаціями футуризму — села Чорнянка на Херсонщині, де в обійсті братів Бурлюків зародилась група «Гілея» та з села Красна Поляна на Харківщині, де сестри Синякови приймали знаменитих тепер на весь світ авангардистів. ОСИП ВАСЬКІВ. НЕВІДОМА СТОРІНКА ЛЬВІВСЬКОГО АВАНГАРДУ МИХАЙЛО ДЗИНДРА: БОРОТЬБА З ЧАСОМ МИХАЙЛО ДЗИНДРА. АБСТРАКТНІ АРХІТЕКТОНИ ПАВЛО КОВАЧ «ЖИВОПИС» Львів, Національна галерея мистецтв, до 30 січня Детальніше про ці проєкти читайте у нашому матеріалі LAST CALL: ВИСТАВКИ У ЛЬВОВІ, ЩО ЗАВЕРШУЮТЬСЯ ЦЬОГО ТИЖНЯ ІСКРИ. ВІКТОРІЯ ВОЙЧЄХОВСЬКА Львів, Муніципальний мистецький центр, до 29 січня Міждисциплінарне мистецьке дослідження «Іскри» - це серія портретів людей, які повертаються з передової. Виставку вже побачили у Франції, США, Німеччині, Італії, Швейцарії, Латвії, Польщі, Китаї. В Україні вона експонується вперше. ВЕРНІСАЖІ ПРОЄКТ МАРІЯ. ЛЕСЯ МАРУЩАК Харків, Художня галерея ім. Генриха Семирадського, 19 січня - 19 лютого Проєкт МАРІЯ канадської художниці Лесі Марущак є мобільним меморіальним простором, що увічнює пам'ять жертв Голодомору 1932-1933 років. Важливим документом періоду стали фотографії австрійського інженера Александра Вінербергера, який у ті роки жив у Харкові і зафіксував страшні наслідки геноциду: мертвих та голодних людей на вулицях тодішньої столиці. В образі Марії втілена пам'ять мільйонів людей, її історія — це компіляція багатьох спогадів. Роботи авторки передають емоційну та раціональну відповідь на злочин, сформовану на основі розповідей тих, хто пережив Голодомор. В експозиції представлені архівні фотографії в авторській обробці з серій COUNTING, TRANSFIGURATION та ERASURE. MAPPA MUNDI. ПАВЛО МАКОВ Одеса, Одеський Художній музей, 24 січня - 02 квітня Велика персональна виставка Павла Макова, знакового українського художника та автора Національного павільйону України на Венеційській бієнале 2022. Експозиція представляє нові роботи митця, створені впродовж 2020—2021 років. Для всієї творчої практики Макова важливою темою завжди було місто. У нових роботах сталі структури міст постають дрібязковими і позбавленими монолітності, коли ми бачимо їх поруч із велетенськими рослинами. Ці рослини є продуктом людської культивації. Але нині вони височіють над хитким світом своїх творців і вже не є його заручницями. Людині тут немає місця. Немає його також для донедавна домінуючого людського погляду. Адже саме цей погляд з позиції «міри всіх речей» і робив рослину маленькою і тендітною, а будинок великим і міцним. Ані художник, ані глядач уже не відчувають себе символічними володарями зображеного. Спостерігачами, у кращому випадку. ДІАЛОГ ТРАДИЦІЙ. ГАННА КРИВОЛАП Львів, Національний музей ім. Андрея Шептицького, 28 січня - 27 лютого Виставку сформували колекції «Причетність» і «Стрічки». Вони визначають поетично-смислову цілісність картин, які об’єднує концепт культурно-генетичного коду – важливої ланки світоглядного поля мисткині. ЗАПЕРЕЧЕННЯ БАНАЛЬНОСТІ. АНАТОЛЬ ПЕТРИЦЬКИЙ Київ, Мистецький центр "Шоколадний будинок», 04 лютого - 20 березня Натхненні авангардним театральним доробком українського художника-новатора, реформатора національної сценографії Анатоля Петрицького (1895–1964), дизайнери, музейники та модельєри об'єднали свої зусилля, щоб актуалізувати та популяризувати його мистецьку спадщину в сучасному світі. НІЧ…ВІДБИТОК ЧАСУ. ГРАФІКА ТА ЖИВОПИС П’ЯТИ МИТЦІВ Київ, Нацiональний музей «Київська картинна галерея», 19 січня - 13 лютого Проєкт Анатолія Криволапа представляє графіку та живопис п’яти українських митців - Тараса Шевченка, Григорія Світлицького, Миколи Глущенка, Архипа Куїнджі та Анатолія Криволапа. Виставка розкриває тему нічного пейзажу у творчості митців України за три останні століття. * - «Бацила футуризму», за метафоричним визначенням Михайля Семенка (1922), зародилась в Італії і поширилась світом на початку ХХ століття. Фото: Олександр Попенко/Анастасія Євсікова (Футуромарення), Денис Панченко (Проєкт Марія), Іван Страхов (MAPPA MUNDI).

30 січня (неділя) завершується низка виставкових проєктів Львівської національної галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького. У львів'ян та гостей міста є ще тиждень, щоб познайомитися з маловідомим українським авангардистом Осипом Васьківим, оглянути знакові роботи скульптора Михайла Дзиндри, не долаючи довгий шлях до Брюхович (де розташований меморіальний музей митця) та побачити ретроспективу творчості художника-філософа та експериментатора Павла Ковача. ОСИП ВАСЬКІВ. НЕВІДОМА СТОРІНКА ЛЬВІВСЬКОГО АВАНГАРДУ На виставці вперше представлено близько ста творів досі не знаного львівського авангардиста Осипа Васьківа (1895–1972). Спадщина колись відомого на всю Європу українця довгий час знаходилась у приватній колекції. Ранній "львівський період" (1909–1917) Васьківа багатий унікальними студіями європейського портрету, формальними експериментами часу його навчання у Вільній академії мистецтв Леонарда Підгородецького, зразками експресіонізму та кубізму. На "варшавський період" (1917–1929) митця вплинули мандрівки екзотичною Європою, участь у прогресивних художніх товариствах, спільні експозиції з корифеями світового авангарду: О. Архипенком, К. Малевичем, Вл. Стжемінським, К. Кобро та Г. Берлеві. 1930 року Осип Васьків оселився в карпатському містечку Делятині, де прожив останню частину свого життя. За цей час він виконав чимало жанрових полотен, ескізів алегоричних композицій на теми історії та карпатського етносу. На сьогодні вся спадщина художника є власністю Делятинського краєзнавчого музею. Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3. МИХАЙЛО ДЗИНДРА: БОРОТЬБА З ЧАСОМ Проєкт приурочений до 100-річчя від дня народження славетного скульптора-модерніста. Ця виставка – спроба охопити всю ретроспективу творчості Михайла Дзиндри з акцентом на його унікальній чутливості до проблеми людської екзистенції, що потерпала від різних факторів глобального життєвого виру ХХ ст.. Меморіальна складова виставки вперше відкриває унікальні сторінки приватного життя митця, умов творчої еволюції та пошуку свого місця на мапі світового мистецтва. Вона створена на базі архіву меморіального музею Михайла Дзиндри його завідувачкою Анітою Немет та за сприяння дружини художника Софії Дзиндри. Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3. МИХАЙЛО ДЗИНДРА. АБСТРАКТНІ АРХІТЕКТОНИ Це ще один проєкт ЛНГМ до сторіччя від дня народження Михайла Дзиндри. «Абстрактні архітектони» – авторська типологія його станкової пластики, що резонує із фазами науково-технічного прогресу ХХ століття та виявляє всі локальні етапи модернізму у світовій скульптурі. Інтервенція абстрактної пластики М. Дзиндри в експозицію Музею модернізму базується на суголосній світоглядній проблематиці. У першому залі представлено прототипи конструктивізму та кубофутуризму. В залі герметичного мистецтва – ноти архітектурних архетипів наївного зодчества. Інші зали пізнього модернізму експонують його прототипи «архітектурного абсурду» та «архітектурної утопії». У залах на першому поверсі експонована скульптура доби постструктуралізму: органічна та вільно-динамічна абстракція. Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Музей Модернізму, вул. М. Коперника, 15. ПАВЛО КОВАЧ "ЖИВОПИС" Живописний проєкт Павла Ковача «Стіна» є вислідом понад 40-річної праці над власним образотворчим словом у мистецтві, цілеспрямованим шляхом інтелектуальних пошуків та інтуїтивних досягнень. Проєкт «Стіна» у запропонованому вигляді був створений спеціально для обраних залів ЛНГМ ім. Б.Г. Возницького, що вже само собою підкреслює його особливість. Сам Павло Ковач про свій проект висловлюється так: «Коли ти віриш у себе і віриш у свого глядача – у тебе є майбутнє. Бо ти створюєш не тільки для себе, а між вами – стоїть те, що ти робиш. І не ти, а те, що ти створюєш, робить простір. Картина не є апофатичною. Ця тонка енергія, коли ти працюєш з пігментом, коли повертаєшся до того, що є історичний дуже довгий час творення та створення. Саме тому у цих залах я маю розіграти моменти зустрічі з вертикалями, горизонталями і дугами». Локація: Львівська національна галеря мистецтв імені Б.Г. Возницького, Палац Лозинського, вул. В. Стефаника, 3. Над матеріалом працювала: Ія Степанюк Фото: [esthète] газета, ЛНГМ

Ми підготували добірку крутих подкастів про мистецтво та митців. У нашому ТОП-10 щось цікаве знайдеться навіть для найвибагливіших поціновувачів прекрасного, адже ми охопили досить широкий діапазон тем: від напруженого арт-саспенсу до сентиментальних історій про богемне життя. Цей матеріал вийшов друком у нашому #8/2020. Для зручності до назв подкастів ми додали активні посилання на сайти, де їх можна прослухати. ART MATTERS Чи знали ви, що фасад Акрополя в Афінах спочатку був розмальований у яскраві кольори? Або те, що Британія – єдина країна світу, що може не вказувати своєї назви на поштових марках, бо винайшла їх? Art Matters напакований цікавими фактами про мистецтво. Виходить що два тижні. Складений і начитаний істориком мистецтв Ферреном Ґіпсоном, який вправно «жонглює» фактами та історіями, наприклад, про відьом у мистецтві чи про історію мистецтва у цифрах. Продюсується подкаст платформою Art UK. ROYAL ACADEMY OF ARTS Найбагатосерійніший подкаст міжнародної артсфери зараз налічує 240 епізодів. Більшість з них – це записи "живого" і невимушеного спілкування з митцями, архітекторами, дизайнерами, кураторами та іншими представниками творчих професій. Одним з найпопулярніших у 2020 році серед слухачів був епізод-запис спогадів мисткині Трейсі Емін про Лусіана Фройда (який вийшов одночасно з документальним фільмом, знятим Академією «Lucian Freud: The Self-Portraits»). THE LONELY PALETTE Всі епізоди цього подкасту починаються однаково: ведуча Тамар Авішай підходить до абсолютно випадкових відвідувачів артгалерей чи музеїв і розпитує їх про той чи інший твір мистецтва, який вони розглядають у цей момент. Виходить дуже жвава, розслаблена розмова, сповнена цікавих і неочікуваних думок та вражень. Після кожного такого імпровізованого інтерв’ю Тамар повертається до студії, і там її наратив набирає вже професійного характеру, розкриваючи всю суть обговорюваної раніше роботи чи митця. ART TACTIC PODCAST Щотижнева порція новин від інсайдерів світового артринку. Подкаст створила платформа ArtTactic. Він цікавий тим, що, здавалося б, суха та не цікава для людей поза артсферою інформація, подається тут у дотепній, навіть гумористичній формі. Своїми спостереженнями та прогнозами діляться дилери, колекціонери, галеристи, представники аукціонних домів, фінансисти та журналісти. Останні епізоди подкасту розповідали про те, як епідемія коронавірусу вплинула на артбізнес. ART DETECTIVE Яніна Рамірез (культуролог і ведуча каналу BBC) працює над проєктом Art Detective з 2016 року. Усі епізоди подкасту можна розділити на дві тематичні групи: розповіді про конкретні мистецькі роботи та інтерв’ю з кураторами та мистецтвознавцями. Доктор Рамірез добирає цікаві та нетривіальні теми. Наприклад, в одному з епізодів вона обговорювала історичне походження символів і пікторгам у книзі (та її екранізації) про Гаррі Поттера з експерткою з середньовічних манусткриптів та кураторкою Джуліан Гаррісон. LAST SEEN Понад 30 років тому (1990 р.) з бостонського музею Ізабелли Стюарт Ґарднер викрали 13 картин, серед яких роботи Вермеєра, Рембрандта, Моне і Дега. Зловмисників так і не знайшли, доля зниклих експонатів залишається невідомою. 2018 р. бостонські радіостанція і газета The Boston Globe отримали доступ до матеріалів справи і розпочали власне розслідування, про що і записали подкаст. Cюжет проводить слухачів закапелками бостонського кримінального світу, повторно вивчаючи всі докази. Цю справу називають арткрадіжкою тисячоліття. Через три дні після релізу, подкаст мав понад мільйон завантажень. Команда навіть відкрила цілодобову гарячу лінію, на яку можна повідомити нову інформацію про злочин. THE WEEK IN ART Щоп’ятниці The Art Newspaper спільно з аукціонним домом Christie’s випускають новий епізод The Week in Art. Кожна частина подкасту складається з двох-трьох окремих історій про найактуальніші події та новини в артсвіті, подають багато професійних коментарів та арткритики. Зараз The Week in Art пропонує близько 140 епізодів. У творців подкасту чудове почуття гумору і розуміння, чого саме бракує слухачам у цей час. Один з їхніх останніх епізодів «Арткрадіжки: як справи з музейною безпекою в часи локдауну?» присвятили історії викрадення роботи ван Гога у Нідерландах. Ведучий розповів злодіям, як правильно доглядати за роботою, яку вони викрали. BOW DOWN: WOMEN IN ART Подкаст 2019 року присвячений життєвим історіям восьми жінок- художниць. Веде програму Дженніфер Хіґґі, головна редакторка артвидання Frieze. У вересні Хіґґі оголосила про реліз другого сезону Bow Down: Women in Art . Кожен 20-хвилинний епізод разом з Хіґґі ко-хостять авторитетні кураторки й арткритикині. В одному з епізодів, наприклад, йшлося про життя італійської художниці 17 ст. Артемісії Джентілеччі. У 18-річному віці її зґвалтував вчитель з живопису, але вона впоралася з травмою і продовжила малювати сильних і вольових жінок. Ведучі рефлексували над образами у роботах художниці, пояснюючи, як її героїні ставали сильнішими після пережитих страждань. THE WAY I SEE IT Взимку 2019 британський радіоведучий та арткритик Алістер Сук презентував The Way I See It – подкаст, у якому 29 творчих особистостей обговорюють певний твір мистецтва зі збірки нью-йоркського MoMA. В одному з епізодів актор Стенлі Туччі, наприклад, розмірковував над бронзовою скульптурою Альберто Джакометті «Голова на патику» (1947). Туччі нещодавно зняв біографічну стрічку про митця, тому тема цього твору була йому близькою. В іншому, не менш цікавому епізоді, Яна Левін, космологиня-теоретик і професорка фізики та астрономії, розмірковує над роботою ван Гога «Зоряна Ніч» і розповідає, як роздивитися на картині планету Венера та про що свідчить положення зірок на полотні. RECORDING ARTISTS Еліс Неель, Лі Краснер, Бетті Саар, Йоко Оно, Хелен Франкенталер та Ева Гессе – ці мисткині формували візуальне мистецтво 20 століття. Шість епізодів подкасту дають доступ слухачам до архівних інтерв’ю та ексклюзивних аудіозаписів, зроблених у творчих майстернях. Подкаст озвучила американська кураторка Хелен Моулсворт. Вона запрошує до студії сучасних митців та мистецтвознавців, щоб обговорити ці записи та порозмірковувати вголос про те, як велося жінкам в артсвіті впродовж 20 століття. Наприклад, інтерв’ю Хелен Франкенталер 1968 та 1971 рр. гарно ілюструють ту кількість додаткових перепон перед мисткинями, яку доводилося долати, щоб пробитися у світ великого мистецтва. також читайте: ЯКІ КНИГИ ДОДАТИ ДО СВОГО Reading Challenge 2022 Фото: Michal Czyz via Unsplash

Презентація нової музейної послуги відбулася у неділю (23 січня) у виставкових залах Національного художнього музею УкраїНИ (NAMU). Партнерами проєкту стали Міжнародний фонд соціальної справедливості України (IOSJ Ukraine) та Державне підприємство «Кримський Дім». «Ми як музей, що зберігає національне надбання нашої держави, – а мова це також наше надбання, – усвідомили, що після аудіогіду українською мовою наступним має стати кримськотатарський. Дуже порадувало й те, що знайшлися партнери, які активно долучилися до реалізації. У проєкті було задіяно понад сотню людей, які перекладали, редагували тексти, дарували свої голоси, забезпечували запис та інший технічний супровід. Усі разом ми вклали наші знання і зусилля заради того, щоб не просто зберігати культурне надбання України, а й розповідати всьому світу історію про нас, про кожного з нас»,– розповіла Юлія Литвинець, генеральний директор Національного художнього музею України. Наразі аудіогід постійною експозицією NAMU кримськотатарською мовою може послухати кожен відвідувач музею. Для цього достатньо навести смартфон на QR-код, розташований поруч з твором у постійній експозиції. У музеї зазначили, що трохи згодом аудіогід можна буде взяти у касі музею. Свої голоси аудіогіду подарували режисер, директор Кримського дому Ахтем Сеітаблаєв, голова ГО «Кримська родина» Аніфе Куртсеітова, член Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель, актриса та журналістка Ельвіна Зейнедінова, кримськотатарська філологиня Мамуре Чабанова, ведуча та філологиня Аліна Бондаренко, а також відомі кримськотатарські актори театру і кіно з півострівної частини України, які користуються заслуженою любов'ю кримськотатарського народу. Джерело: NAMU PR Фото: Віктор Павленко

Аукціонний дім допоможе паризькому музею дослідити історію походження творів мистецтва, набутих у період з 1933 по 1945 рр.. У музеї припускають, що результати цього дослідження «можуть призвести до нової хвилі реституцій». Паризький Лувр розпочав ретельні перевірки провенансу предметів зі своєї збірки кілька років тому. В офіційній заяві музею йдеться, що крім технічного дослідження походження експонатів, програма, яка розрахована на три роки, передбачає проведення низки семінарів, обговорень, оцифрування експонатів і публікації наукових матеріалів у профільних виданнях. Результати ж такої діяльності допоможуть законним власникам чи їхнім спадкоємцям поновити порушені майнові права. Речниця Лувру зазначає: «Наші партнери, аукціонний дім Sotheby’s, запропонували співпрацю у цій сфері. Вони - єдиний міжнародний аукціон, який має окремий підрозділ, що здійснює грунтовне дослідження провенансу і, в разі потреби, реституцію». Такий підрозділ у Sotheby’s з’явився 1997 року. 27 січня у Луврі відбудеться щорічний The International Day of Film on Art (Міжнародний день кіно про мистецтво) в межах якого покажуть документальну стрічку The Art Market During the Occupation (Артринок в часи окупації). Її створили 2021 року на основі результатів дослідницької роботи історикині Еммануель Полак. Вона з 2020 року вивчає історію походження предметів колекції Лувру, що надійшли до збірки у період з 1933 по 1945 рр.. 02 лютого в межах спільної програми Лувру і Сотбі відбудеться науковий семінар, предметом якого стане «правове підгрунтя зміни власників окремих творів мистецтва з колекції Лувру в реаліях німецької окупації та режиму Віші». Минулого року Лувр запустив онлайн провенанс-каталог, де зібрано 485,000 записів про походження предметів зі збірки. У ньому, зокрема, міститься інформація про близько 1,700 творів мистецтва, які виявили на території Німеччини після закінчення Другої Світової Війни, але з тих чи інших причин вони так і не повернулися до законних власників. У каталозі вони опубліковані під грифом «Musées Nationaux Récupération» (MNR). Ці твори не є власністю Франції, але наразі ними опікується паризький Лувр. Речниця музею зазначила, що їхня спільна з Сотбі програма не стосуватиметься т. з. MNR творів, а буде досліджувати предмети збірки, які раніше ще не потрапляли у поле зору дослідників провенасу». Матеріал: Ія Степанюк Фото: Shashank Verma via Unsplash

Восени 2019 року після генеральної реконструкції та реекспозиції у Львові відкрився оновлений художньо-меморіальний музей Івана Труша. Упродовж кількох місяців ми зустрічалися з командою Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького (далі - НМЛ), художньо-меморіальний музей Івана Труша є їхнім відділом, і фіксували найцікавіше про те, як музей у віддаленому від туристичного центру районі міста раптом перетворився на справжній магніт для поціновувачів українського мистецтва початку 20 століття. Ця стаття вийшла друком у нашому #6/2019. ОКСАНА БІЛА, ЗАСТУПНИЦЯ ДИРЕКТОРА З НАУКОВОЇ РОБОТИ НМЛ: Попередня експозиція художньо-меморіального музею Івана Труша діяла понад 10 років, її останнє оновлення відбулося ще 2002 року, тому вона була вже морально застарілою саме з точки зору новітніх підходів до експозиції та представлення пам’яток. Говорячи коротко, -стала не актуальною. Очевидно, що музей потребував повного оновлення і нової концепції. План та ідеї ми виношували віддавна, але, оскільки садиба потребувала капітального ремонту, процес оновлення розтягнувся у часі. 2019 року, до 150-річчя з дня народження Івана Труша, таки знайшлися фінансові можливості, збіглися бачення щодо проєкту і експозиціонерів, і кураторів, і адміністрації музею та, як результат, було проведено капітальний ремонт екстер’єру та інтер’єру будівлі. Оновлення цього музею не можна назвати реекспозицією у класичному розумінні цього терміна. Це не було просто написання нового експозиційного плану, обговорення і впровадження його у середовище, мовляв, тут ми робимо творчу майстерню, а тут - родинне середовище. Ми пройшли багато етапів і багато процесів, які привели нас до того результату, який зараз бачать відвідувачі. Це була командна гра багатьох учасників, складний циклічний проєкт. «...якщо існує зв’язок з тим світом, то я впевнена, що Іван Труш та його діти, для яких ця садиба була дуже важливою, тішаться з цієї ситуації. Це все стало реальністю завдяки роботі великої команди музею» Для мене, як для людини, яка жила цим проєктом, це була дуже копітка робота, тривала, складна фізично, але по її завершенню, тепер я впевнено можу сказати, що музей Івана Труша став гордістю міста, це найкращий меморіальний музей Львова - привабливий і вичерпний. І якщо існує зв’язок з тим світом, то я впевнена, що Іван Труш та його діти, для яких ця садиба була дуже важливою, тішаться з цієї ситуації. Це все стало реальністю завдяки роботі великої команди музею. ОРЕСТ ЗЬОМКО, ЗАСТУПНИК ДИРЕКТОРА З ПИТАНЬ КОМУНІКАЦІЙ І ЦИФРОВОГО РОЗВИТКУ* НМЛ: Робота по відтворенню автентичних інтер’єрів була не з легких. Фотографій, які б розповіли нам про вигляд садиби у роки, коли там жив Іван Труш, не було, а ті, які нам були передені із сімейного архіву дітей художника, відображали обстановку вже пізніших років. Але і це були лише поодинокі світлини. Тому створення проєкту нової експозиції стало для нашої команди своєрідним викликом. Ми вивчили багато історичних матеріалів про те, як виглядали помешкання у Львові на початку 20 століття, взяли за основу інтер’єри подібних будинків. Інтер’єри оформлялися автентичними меблями і речами побуту тих років та предметами з приданого дружини Івана Труша - Аріадни. Решту треба було додумувати, вносячи елемент правдивості. Коли Ви стоїте надворі, бачите перед собою розкішну двоповерхову віллу, але коли заходите всередину, то простір раптом стає дуже камерним. Ми працювали над тим, щоб грамотно обіграти порівняно малі кімнати, що є тут експозиційними залами, аби колір стін не тиснув, а вигляд нової експозиції відповідав правильній презентації експонатів. Обов’язково зверніть увагу на орнаменти фризів на стінах, коли будете відвідувати музей. За їх основу ми взяли орнаменти оригінальних п’єців (пічок - ред.), що збереглися у будинку до сьогодні. Цей цікавий елемент збагатив середовище і додав домашнього шарму. Також ми з фондів збирали інші автентичні речі, наприклад, керамічні вази, декоративні елементи гуцульської різьби, щоб відтворити меморіальність у стінах музею. Для оформлення стін було обрано темно-сірий колір, актуальний зараз в оформленні експозицій. Саме він став дуже суперечливим моментом в оновленні інтер'єру. Ми довго дискутували з приводу нього, переймалися тим, як він буде виглядати. Процес тривав довго: вивчали матеріал, підбирали пігменти, тестували фарби. Багато працювали над локальним освітленням, без якого твори Труша просто не звучатимуть, як ти їх не виставляй. Це цілий комплекс підготовчих робіт, які передували безпосередній роботі з експонування творів. Але врешті-решт результатом всі залишилися задоволені. Також ми силами нашого експозиційного відділу виготовили нові меблі для музею. Розробили мінімалістичний дизайн інтер’єру - стриманий, такий, що гармонійно вписується у загальну концепцію. Хотілося вдало зіграти на контрасті: музей експонує картини імпресіонізму, а тут ми «вкидаємо» якийсь сучасний предметний дизайн, але такий, що не дисонує і не перетягуює на себе увагу. Це був ще один наш експеримент, який виявився вдалим. РОМАН ЗІЛІНКО, КЕРІВНИК ВІДДІЛУ ВИСТАВКОВО-ЕКСПОЗИЦІЙНОЇ ТА НАУКОВО-ОСВІТНЬОЇ РОБОТИ НМЛ: Другий поверх музею дуже контрастує з першим. Тут сповна відчуваєш простір творчої майтсерні Івана Труша. Перше, що звертає на себе увагу тут, - це панорамне вікно. Дерев’яний каркас рами був у поганогму стані. Через великий розмір і складність конструкції ніхто не брався його реставрувати, а ті, хто теоретично були готовими, називали такі фантастичні суми, які музею «підняти» було можливо. Роками нас переконували, що вікно потрібно буде демонтувати і замінити на нове. Впринципі, ми вже психологічно були готові до такого сценарію. Але в процесі ремонтних робіт я з колегами з експозиційного відділу, оглянувши ще раз уважно вікно, прийшли до висновку, що його можна реставрувати. Так, нам вдалося зберегти автентичне вікно, яке є окрасою та великою гордістю музею! РОКСОЛАНА КОЗАК, ЗАВІДУВАЧКА ХУДОЖНЬО-МЕМОРІАЛЬНОГО МУЗЕЮ ІВАНА ТРУША: Після оновлення експозиції потік відвідувачів зріс просто неймовірно. Ще до офіційного відкриття музею (24 вересня 2019 - ред.) до нас приходили люди і цікавилися, коли вже ми відкриємося, бо весь цей час вони спостерігали за роботами над оновленням екстер’єру і десь з преси чи соцмереж знали, що ми оновлюємо й інтер’єр та експозицію. Всі дуже чекали відкриття і, хочу сказати, що жоден не розчарувався тим, що побачив, завітавши до оновленого художньо-меморіального музею Івана Труша. Є люди, які приходять до нас вже вдруге, втретє… Зрештою, і таку річ як «сарафанне радіо» теж ніхто не відміняв: хтось один оглянув експозицію, сказав своїм близьким та приятелям, ті, у свою чергу, присилають наступних відвідувачів. У вихідні я разом з колегами не маємо жодної вільної хвилини, весь час приділяємо гостям. Ми радіємо, що маємо стільки відвідувачів, сподіваємося бачити якомога більше людей у нас в гостях, і, у свою чергу, докладаємо максимум зусиль, щоб у наших відвідувачів залашалася винятково приємні враження від знайомства з творчістю видатного українського митця, майстра імпресіонізму - Івана Труша. Художньо-меморіальний музей Івана Труша розташований за адресою: Львів, вул. І. Труша, 28. Над матеріалом працювали: Ія Степанюк, Сергій Середняк. Фото: Дар’я Мазурик, Сергій Середняк. * - на момент виходу матеріалу друком (грудень 2019 р.) Орест Зьомко працював на посаді головного художника музею.

Пам’ятаєте, як там було у Дж. К. Роулінг - «Фантастичні звірі та де їх шукати». Здається, ми знаємо де. Під час чергового карантину Національний музей у Львові ім. Андрея Шептицького (НМЛ) запропонував креативний підхід до популяризації і привернення уваги до своєї збірки сакрального мистецтва. У соцмережах музейники запустили спецпроєкт «Фантастичні звірі», в якому розповіли про міфічних тварин на іконах Страшного суду. Кураторкою проєкту стала Марія Гелитович, завідувачка відділу давнього українського мистецтва НМЛ. У першій частині проєкту пані Гелитович розповіла про рідкісних фантастичних звірів, які зображені на двох найстаріших в Україні іконах «Страшного суду». Побачити їх м ожна у постійній експозиції музею. Ікони датуються ХV ст. і походять із сіл Ванівка (Лемківщина, тепер Польща) і Мшанець (Старосамбірський р- н, Львівська обл). «Страшний суд» - найвелелюдніша серед усіх український ікон. Це монументальна композиція, яка у храмах розміщувалася на західній стіні церкви і мала на меті нагадувати про швидкоплинність земного життя, кінець світу, воскресіння мертвих і справедливий божий суд. Ікони «Страшного суду» вражають великою кількістю дійових осіб та розмаїттям сцен, на них також зображали численних фантастичних звірів. Вони мали символіко-алегоричний зміст. Як і ціла «картина» «Страшного суду», так і зображення звірів базується на літературних текстах, передусім на текстах Святого Письма. Пані Гелитович пояснює, що тлумачення символічного змісту кожного зображення можна знайти у книгах пророка Даниїла, який бачив цих звірів уві сні (Дан. 7. 3-8). Це були крилаті істоти схожі на лева, ведмедя, леопарда, а один окреслений як великий звір із залізними зубами і десятьма рогами. Вони виходили з моря (до речі, на іконі їх розміщено неподалік зображення «моря», що омиває краї «землі») і були не схожими один на одного. Кожен звір трактується як одна з поганських імперій (царств) - Вавилонська, Македонська, Римська і царство Антихристове. У другій частині проєкту йдеться про звірів на іконі «Страшного суду» з церкви св. Миколая міста Кам’янки-Бузької. У сцені «Воскресіння з мертвих», яка належить до основних сюжетних ліній цієї великої композиції, звірів найбільше, цілий «зоопарк». Кураторка проєкту розповідає, що за тодішніми уявленнями, при воскресінні, окрім тих людей, що померли природною смертю, було чимало пожертих звірями на суші і на морі, отож, ці звірі повинні повернути тіла своїх жертв. Процес такого воскресіння показано дуже «наочно»: тіла частинами (голови, руки, ноги) виходять із пащ тварин. На іконі з Кам’янки-Бузької, датованій 1587-м роком, сцена «воскресіння» є найбільш колоритною і оригінальною за художньо-образним вирішенням. Плоску «землю» омиває блакитне «море». І земля, і море мають свої символічні персоніфікації у вигляді жіночих постатей. Вода показана жінкою, що сидить на двох великих китах, а земля – в образі жінки, що тримає в руці скелю. На звуки сурм ангелів з гробів воскресають померлі, а різноманітні тварини повертають пожерті тіла. Багату морську і земну фауну представляють слон, верблюд, лев, ведмідь, олень, вовк, ящірка, раки, морський коник, вуж, черепаха й ін. Усі вони мають реалістичні форми. І, як бачимо, крім місцевих звірів, що водяться у наших лісах, є тут і екзотичні тварини із далеких країв. Більше історій про химерних істот у контексті українського сакрального мистецтва шукайте на сторінках НМЛ у соцмережах за хештеґом #нмл_деталі, а потім приходьте шукати фантастичних звірів до музею, вживу вони виглядають ще фантастичнішими. Постійна експозиція "Давньоукраїнське мистецтво ХІІ - XVIII ст." Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького розташована за адресою: Львів, пр-т Свободи, 20.